Закінчення війни в Європі на початку XVIII століття. Висновок мирного договору із Францією. Готфрид Лейбниц — Частина 2

Стіканням часу ця перша церква стала називатися Дюнкерк ((Церква на дюнах). Назва міста (німецького походження) збереглося до наших днів, навіть незважаючи на труднощі, що виникають у французів при його вимові й написанні. Місто, що багаторазово переходило з рук у руки, останній раз був обложений і взятий в 1658 році. Із цього моменту протягом чотирьох років він належав Британській короні, а в 1662 році був проданий французькому королеві, що вважав своїм боргом піклуватися про чисельність населення своєї країни, процвітанні торгівлі й судноплавства. Таким чином, у Дюнкерку був улаштований арсенал і табір для французьких військових судів і галер, а розташований поблизу найбільш великий у Фландрії торговий центр Лілль, або Рюссль, що дістався Франції за мирним договором, став використовувати гавань Дюнкерка для відвантаження продукції своїх мануфактур. Коротше кажучи, чудове розташування Дюнкерка, заступництво французького короля та інші вигоди, які обіцяла торгівля, незабаром переконали французів у тім, що він по праву може називатися французькою колонією. Дійсно, існувало чимало міст, куди древні римляне відправляли на поселення з Італії своїх колонів, внаслідок чого подібні місця одержали назву колоній з додаванням ім'я того, хто послав Колона. Зокрема, коли чоловіку імператора Клавдія, Агрипині, схотілося заснувати в Кельні на Рейні римську колонію, місто одержав назву «Colonia Agrippinensis» або «Colonia Agrippinae» (Колонія Агрипини), що згодом перетворилося просто Вагриппину.

Причому, якщо назва колонії без додавання ім'я (як уживання загального замість частки) досить поширено, те зворотне (уживання частки замість загального) - явище досить рідке. Говорять «Colonia» замість «Agrippina», але досить рідко «Agrippina» замість «Colonia», як у цьому випадку надходить Нострадамус, притягнутий ефектним римуванням французького слова «repine» (розкрадання, грабіж), що відповідає подіям, що відбувалися в Дюнкерку, і «Agrippine». Бажаючи дати зрозуміти читачеві, що «Агрипина» уживається в цьому випадку не як назва місця, але як ім'я загального (колонія), Нострадамус указує на особливість, властивим всім новим колоніям, а саме, збереження або втрату колишньої мови залежно від того, який відсоток населення: колоністів або колишніх жителів - там переважає. Природно, що введення французької мови в побут жителів, що говорять по-нидерландски, французам, які ніколи не жили там постійно, представлялося досить скрутним, та й взагалі неможливим, у зв'язку із чим мова місцевих жителів залишився без змін

А оскільки не буває так, щоб нова колонія зберегла звичаї колоністів поза залежністю від місцевих традицій, Нострадамус також указує на те, що даний випадок не є виключенням. Адже до того, як дістатися французам, Дюнкерк являв собою вертеп, що служив у воєнний час пристановищем для розбійників і морських піратів - каперів. І хоча в періоди затишку тут завжди було повно матросів, що мирно переоснащує свої кораблі, з настанням воєнного часу всі вони ставали каперами, що одержували ліцензію адмірала Франції на захоплення всіх судів, що випливають під ворожим прапором. Море було настільки переповнене французькими каперними судами, що число англійських торговельних кораблів, яким вдавалося, уникши небезпеки, добратися до Англії, чи не уступало числу захоплених у полон. Збиток, заподіяний Лондонській біржі каперними судами Дюнкерка, у двадцять разів перевищував прибуток, виручений від продажів

Саме це мав через Нострадамус, говорячи, що, ставши французькою колонією, місто перетворився в розбійницький вертеп. Не треба, однак, думати, що Нострадамус уважав населення Дюнкерка піратами, флібустьєрами, що творять морський розбій по власній сваволі без дозволу з боку держави. У хроніках, що ставляться до цього часу, вказується на приналежність міста королеві Франції, але немає жодного згадування про те, що в гавані Дюнкерка був хоча б один корсар або капер, осмелившийся вийти в море в пошуках видобутку без відповідної ліцензії. Гавань Дюнкерка, не менш усякої іншої гавані Франції, була вільна від подібної напасті. Тому досить доречне вираження Нострадамуса: «Toute transmue en rapine» (Усе перетворилося у вертеп), що означає, що місто, з гавані якого у воєнний час виходить у море безліч каперних судів з королівською ліцензією, що вертаються з багатим видобутком, процвітає, здобуваючи все більшу кількість судів, оснащених з метою грабежу. І, нарешті, вираження «Сатурн у Львові, Марс у Раку» указує на час, що став для гавані Дюнкерка фатальним, тому що подібна констеляція, що буває раз у тридцять років, мала місце саме в серпні 1712 року, коли Франції довелося клятвено пообіцяти англійцям засипати Дюнкеркскую гавань в обмін на обіцянку британських міністрів повернути Французькій короні міста Фландрії (Рюссль і інші), що й було негайно виконане в наступному, 1713 року після підписання в Утрехті мирного договору