Влада Каролингов

Карл Великий (панцира. Carolus Magnus) (742 - 814 роки), франкский король із 768, з 800 імператор; з династії Каролингов. Його завоювання (Лангобардского королівства в Італії в 773-774 роках, Фрисландии в 785 році, області саксів в 772-804 роках, населені аварами території нинішніх Австрії й Угорщини в 787-796 і др.) привели до утворення великої імперії. Політика Карла Великого (заступництво церкви, суддівські й військові реформи) сприяла формуванню феодальних відносин у Західній Європі. У переказах і історіографічній традиції прославлений як видатний воїн, законодавець і просвітитель. Метою діяльності Карла було створення упорядженої християнської держави.

При Карлі Великому, що одержав славу рятівника християн від язичників - данов і авар і іновірців - сарацинів, у першому випадку цілком заслужену, у другому ж явно перебільшену й що з'явилася, скоріше, запізнілим відблиском успіху діда - Карла Мартелла, зложилося подання про трансцендентний перенос імперії й імператорської влади на той народ і того правителя, що предизбран самим Богом і якому, у знак предизбранности, даруется перемога над невірними й передаються, у якості бенефіція, землі, колись ними зайняті. Більше того, уважалося, що імператор, що як одержував імперські володіння безпосередньо від Небесного Сеньера, вправі судити земні справи церкви.

Пристрій держави Каролингов при Карлі Великому знаменувало собою розвиток феодалізму. Вища знать країни, пов'язана з Карлом ленною присягою, зобов'язана була бути на війну з підвладними людьми. З 789 року Карл неодноразово видавав укази, що пропонували кожній вільній людині знайти собі сеньйора, під початком якого він повинен служити. Збільшувалося число залежних селян. Імперія Карла ділилася на округи на чолі із призначеними монархом з місцевої знаті графами, що володіли адміністративною й військовою владою й прдседательствовавшими в судах за участю присяжних з місцевих вільних чоловіків; контроль за діяльністю графів і суд від імені государя здійснювали роз'їзні так звані «государеві посланці». Щорічно скликалися «травневі поля», тобто з'їзди вищої світської й церковної знаті, на яких Карл представляв укази й капитулярии, що стосуються всіх сторін життя, у тому числі й церковної.

Карл Великий, перш ніж коронуватися імператорською діадемою в Римі, перш ніж відновити Римську імперію в новій якості як «Священну Римську імперію», більше дійсну «універсальну монархію», що реально поєднувала всіх християн, взяв на себе роль третейського судді в конфлікті тата Лева III (795-816 роки) і віруючими, незадоволених зловживаннями глави римської церкви й поднявших повстання проти нього.

Життя тата було під загрозою - він був схоплений і заточений. Якби не заступництво короля франків, йому б вирвали мова й викололи ока. Захистивши Лева III, Карл Великий зажадав від його виправдань і очисної присяги, що знімала зі святейшего батька обвинувачення в розпусті й клятвопреступничестве. Це був перший випадок, коли глава світської влади фактично судив дії намісника Святого Петра, що послужив прецедентом наступних цезарепапистских домагань «Священної Римської імперії».

Лотарь I (8I7-855 роки), опираючись на досягнуте Карлом Великим, усталив більше високе положення імперії в суперечці про супрематии між світською й церковною владою. По Конституції 824 року новообраний тато зобов'язувався приносити присягу імператорові, подібно васалові; у виборах тата повинні були брати участь не тільки священики, але й світські особи.

Історія древніх цивілізацій

Імперія Оттонов