Вирсаладзе. Художня культура — Частина 8


 

Добутку Вирсаладзе

Творчість Вирсаладзе містить у собі більші естетические цінності. Воно пов'язане з верховими досягненнями нашої театрально-декораційної культури. Але крім цього воно має принципове значення з погляду рішення творчих проблем і визначення шляхів розвитку театрально-декораційного мистецтва. У ньому дозволені протиріччя різних принципів оформлення, антагонізм яких виявився мнимим, і досягнуть синтез усього раціонального й коштовного, що містили в собі різні системи художніх рішень. При цьому синтез, про яке мова йде, ніколи не буває у Вирсаладзе механічним і еклектичним. Він пов'язаний з утворенням якісно нової системи оформлення, властивій творчості саме даного художника. У творчості Вирсаладзе синтезуються принципи мальовничого й конструктивного оформлення, декорації типу єдиної картини й типу панно, оповідно-описова й иносказательно-метафорична образність, предметно-образотворчі й непредметно-виразні елементи. У цьому синтезі знаходиться вище багатство мистецтва

Добутку Вирсаладзе створені за законами добра й краси. Їхня краса проста, але дорогоцінна. естетические потенції, духовні сили, зосереджені в образах Вирсаладзе, збагачують людей, допомагають їм жити, творити прекрасне. Спектаклі Вирсаладзе несуть у собі гуманні, шляхетні, поетичні початки. Вони входять у скарбницю радянського мистецтва

Вищий підйом творчості Вирсаладзе

В 30-е роки на наших сценах затвердився тип балету-п'єси, що виник під сильним впливом драматичного театру й балетний спектакль виражав, що прагнення вподібнити, драматичному. Тяжіння до драми тоді було вираженням реалістичних принципів нашого мистецтва. Бажання зробити балет максимально змістовним, драматургически й психологічно насиченим, поставити його урівень із досягненнями інших мистецтв, підкорити загальним з ними ідейним цілям привело до створення ряду значних добутків, таких, як «Полум'я Парижа» Б. Асафьева (1932 р., балетмейстер В. Вайнонен, художник В. Дмитрієв), «Бахчисарайський фонтан» Б. Асафьева (1934 р., балетмейстер Р. Захаров, художник В. Ходасевич), «Ромео й Джульетта» С. Прокоф'єва (1940 р., балетмейстер Л. Лавровский, художник П. Вільямі) і деякі інші. Однак однобічна драматизація балету таїла в собі й чимало небезпек. У тих же самих спектаклях, де виявилися її позитивні сторони, виявилися разом з тим недооцінка специфіки балетного театру, збідніння можливостей хореографії, натуралістичні тенденції в тлумаченні танцювальної мови й хореографічних форм. У спектаклях же більше слабких ці недоліки виступали на перший план. Режисер нерідко підмінював балетмейстера, актор - танцюриста. Пантоміма стала переважати над танцем. Танець перетворювався у свого роду тло дії, сама ж дія вирішувалася переважно нетанцювальними засобами. Завдяки цьому багато змістовних задумів не одержували художньо переконливого втілення. А тим самим певною мірою компрометувалися й самі задуми. У результаті прогресивні для свого часу тенденції оберталися гальмом у розвитку мистецтва

Балетні спектаклі, оформлені Вирсаладзе, належали до типу балетів-п'єс із серйозним драматичним змістом і розвиненим сюжетом. Але якщо « Ашик-Кериб», поставлений Б. Фенстером, не виходив за рамки цього жанру, то спектаклі В. Чабукиани займають особливе місце в історії нашого балетного театру

Впливом драматичного театру

У цих спектаклях танцювальний початок відігравав більшу роль, а танцювальні форми були більше розвиненими й мали більше істотне значення для рішення діючих епізодів спектаклю, чим в «класиків» драмбалета. У хореографії В. Чабукиани чимала роль приділялася фольклорним елементам. При цьому балетмейстер прагнув використовувати народні танці не етнографічно й не в дусі народно-естрадних ансамблів пісні й танці. Він піднімав їх до значення танцювально-театральних образів, що узагальнено виражають зміст дії. Такий, наприклад, грузинський народний танець «Хоруми» у балеті «Серце гір», що виникає в кульмінаційний момент і стає символом нескореного, повсталого народу. Ці особливості творчості Чабукиани виявилися істотними й для робіт Вирсаладзе. Вони також перебували в руслі декораційних принципів балету-п'єси й разом з тим виходили за його межі. Розвиток жанру балету-п'єси викликало до життя реалістично достовірну (історичну й побутову) декорацію. Художники домагалися відтворення на сцені ілюзії реального середовища подібно тому, як це робилося в драматичному театрі того часу. І хоча на цьому шляху виникло чимало робіт високої художньої якості (В. Дмитрієва,

П. Вільямса), але самий принцип ілюзорної правдоподібності декорацій у балеті нерідко вступав у протиріччя з умовністю танцювально-хореографічної дії

Танцювальний початок

Мальовничі декорації Вирсаладзе були створені в рамках загального напрямку в оформленні балетних спектаклів. На противагу традиційним штампам і дурній балетній умовності художник прагнув тут до реалізму, до вірної й точної передачі прийме часу й національної своєрідності народу. Разом з тим оформлення цих добутків виділялося особливими якостями, подібно тому як виходила за межі балету-п'єси й хореографія Чабукиани. Виражалося це в тім, що у всіх передвоєнних роботах Вирсаладзе дається взнаки поетично-легендарний початок, що піднімає зображення над натуральною вірогідністю, що робить його далеким побутової приземленості. У цих роботах ще немає узагальненого вираження цілісного образа спектаклю. Вони оформлені покартинно (поактно), і в зміні картин ведеться як би розповідь про події, виражається рух дії. Оповідно-описовий спосіб зображення не перешкоджає створенню картин, внутрішньо ліричних і поетичних. Не побутова вірогідність, а романтична легенда висувається на перший план. В «Серце гір» художник відтворює рідну грузинську природу, передає вигляд народних селищ. Але він не прагне дати етнографічно точне зображення. Залишаючись у рамках вірогідності, його ескізи разом з тим підкреслюють не стільки деталі побуту, скільки емоційну атмосферу дії. Художник оточує воїнів суворими скелями й потужними будовами, дівчин - квітучими деревами й прозорим повітрям гір

Вирсаладзе опирається на кращі мальовничі традиції, будуючи декорації за принципом «єдиної картини», близької станковому полотну. Але він не виписує подробиці, прагнучи насамперед до цілісності враження. І серед предметно значимих квітів раптом з'являються барвисті штрихи й мазки, що не мають предметно-образотворчого значення, а несучі чисто емоційне навантаження. Так зароджується «музикальність» живопису Вирсаладзе - дуже важлива властивість його майбутнього творчості

Мальовничі декорації Вирсаладзе

И ще одна обставина обертає на себе увага в ескізах до «Серця гір». Художник задумує образотворчу картину у зв'язку з мізансценою. Він уводить в ескізи стаффаж, зображує танцюючу масу. Його декорації не обрамлення до танцю, вони органічно пов'язані з хореографією вже в самому задумі

У костюмах Вирсаладзе зберігав своєрідність національних одягів, але робив їх легк і прозорими, підкоряв завданням танцю й загальному колористическому рішенню