Вирсаладзе. Художня культура — Частина 11

 

е. Каплан відмовився в спектаклі від стилізації під давньоєгипетське мистецтво в пластику акторів і в декораціях, що відрізняла популярну довоєнну постановку В. Лосского, шедшую в декількох театрах. Він прагнув виявити загальнолюдський зміст і підкреслити сучасне значення конфлікту між почуттям і боргом, що лежить в основі опери. Зовнішній же малюнок сценічної дії характеризувався скульптурним ліпленням мізансцен

Вирсаладзе створив до цього спектаклю декорації, що відрізнялися значно більшим ступенем умовності, ніж його попередні роботи, декорації «експресивно-романтичного характеру», як писав про їх рецензент М. Тейх. Прикмети древнього Єгипту були тут, скоріше, лише зовнішніми ознаками монументального образа суворого деспотичного миру, ніж суттю рішення. Спектакль ішов у косих лаштунках, розписаних чорним, червоним і золотом. Вони викликали асоціації зі спорудженнями древнього Єгипту. Перебільшені масштаби зображень богів і сфінксів стосовно фігур акторів підкреслювали гнітючий характер деспотичної влади. Вирсаладзе вдалося тут уникнути парфумерної солодкуватості, часто властивої постановкам «Аїди».

Прикмети древнього Єгипту

Але художній результат виявився все-таки не цілком повноцінним. Обертало на себе увага протиріччя між лаконічною узагальненістю обрамлення й ілюзорно-натуральної вылепленностью скульптурно-бутафорських богів і сфінксів. Мальовничі задники пейзажно-архітектурного характеру не зливалися в єдине ціле зі сценою, але й не могли претендувати на те, щоб стати узагальнено-алегоричною образотворчою формулою дії

Коштовні тенденції тим самим не одержували яскравого й художньо закінченого вираження

Однієї із кращих робіт Вирсаладзе в оперному жанрі з'явилися в післявоєнні роки декорації до опери «Порги й Бесс» Д. Гершвина (Малегот, 1948 р.). Як і усе найбільш значні створення художника в опері, ця робота пов'язана із творчістю е. Каплана - режисера, винятково уважного до пластичної сторони спектаклю, що глибоко розумів роль театрального художника й що вмів дати стимули для його діяльності

Дія опери відбувається в бідному негритянському кварталі американського містечка. Простим і щиросердечним мешканцям його протистоять люди, розбещені бізнесом, пристрастю до наживи. Щирі, простодушні людські почуття зіштовхуються тут з темними егоїстичними страстями, зі сліпою спрагою володіння

Вирсаладзе створили декорації, що реалістично малюють середовище провінційного негритянського селища й одночасно дають його поетичний образ. У цих декораціях є щось простодушно^-наївне й разом з тим драматичне. Вони зображують убогі бідняцькі житла, але гарні й мальовничі, а в сцені святкового пікніка на острові стають екзотично-ошатними

Коштовні тенденції

Цікаво зрівняти роботу Вирсаладзе з постановкою американської негритянської трупи « евримен-Опера», що привозила «Порги й Бесс» у СРСР в 1956 році (художник Вольфганг Рот).

Дія більшості картин опери відбувається на вуличці бідного негритянського кварталу. Відповідно до ремарок добутку й змістом дії в американському спектаклі праворуч і ліворуч на сцені були вибудувані житла, де жили основні діючі обличчя. Між будинками залишався прохід, ведший у глибину сцени. Брудні, обшарпанные будівлі, що говорили про бідність і безпросвітне життя, нагадували кадр із сучасного неореалістичного фільму. Декорації Вирсаладзе (виконані значно раніше), здавалося б, багато в чому походять на цей образ. Однак вони разом з тим містять і глибоку принципову відмінність. Права й ліва будівлі Вирсаладзе з'єднав проміжною аркою, так що вони утворили єдине спорудження, з боків якого йшли вуличні проходи. Тим самим будинок, у якому жили персонажі спектаклю, став відтворенням не стільки конкретного місця дії, скільки навколишнього середовища, миру героїв у цілому. І хоча з боків ще залишалися лаштунки із зображенням інших будинків, цей будинок як би обосабливался, перетворювався в цілісний, майже скульптурний образ, що символізує собою весь квартал, селище, містечко. Строєна декорація тим самим піднімалася до узагальнення, не втрачаючи свого конкретно-образотворчого значення. Конструктивна декорація сполучалася при цьому з живописом, з вираженням атмосфери дії через колорит. Цей синтез узагальненого образа й конкретного зображення, конструкції й живопису, тут ще тільки намічений, стане одним з головних принципів творчості Вирсаладзе. Можна лише шкодувати, що чудовий спектакль «Порги й Бесс», доведений до генеральної репетиції й суспільного перегляду, не був показаний широкому глядачеві

Пошук цифровий - на цьому сайті

Права й ліва будівлі Вирсаладзе

У цьому виразилися помилки й перегини того часу в боротьбі з «низькопоклонством перед Заходом», що часом приводили до невірної оцінки демократичних, реалістичних, близьких нам добутків. Але художник, із захопленням работавший над оформленням і создавший декорації, повні натхнення й тонкий смак, повернувся до опери «Порги й Бесс» в 1968 році, створивши нові ескізи для постановки її в театрі опери й балету ім. 3. Палиашвили. У перші післявоєнні роки мистецтво художника стає більше різноманітним, хоча часом і менш рівним. Розширюється його жанровий діапазон. Вирсаладзе пробує свої сили в жанрі оперети («Кето й Коте» В. Долидзе в Ленінградському театрі музичної комедії, 1949). У його творчості з'являється російська й радянська тематика («Князь Озеро» И. Дзержинського, 1947; «Родина Тараса» Д. Кабалевского, 1950 - обидві постановки в театрі опери й балету ім. С. М. Кірова).

Вирсаладзе формувався як художник романтичного складу, що найбільше повно виявив себе в історико-легендарної, историко-поети-ческой сфері. Російської й сучасна радянська теми були для нього не настільки органічні. Оформлення опер Дзержинського й Кабалевского - своєрідне виключення в його творчості, цим, мабуть, і цікаве. У декораціях до опери «Князь Озеро» Вирсаладзе прагнув передати ніжні жовто-зелені тони російського пейзажу. Ескізи написані прозоро й поетично. У них є щось наївне й зворушливе. В «Родині Тараса» Кабалевского художник створив досить шаблонові побутові декорації в дусі драматичних спектаклів того часу. Він говорить тут немов чужою мовою. Але талант його помітний у сцені в лісі. Тут чорні стовбури дерев і бурі лісові пагорки контрастують із пишними жовтими, червоними, коричневими фарбами осіннього листя, з віконцем синього неба в просвіті дерев. І цей контраст створює своєрідну драматичну атмосферу: здається, що безтурботного життя природи загрожують темні сили

Художник романтичного складу

Росіянці темі художник віддав данину також при постановці балету «Весняна казка» Б. Асафьева (по «Снігурці» Островського) у театрі ім. С. М. Кірова (1947, балетмейстер Ф. Лопухів). Тут ця тема казково опоетизована й художник більше почуває себе у своїй стихії. Особливо гарні декорації весняного лісу, що вражають легкістю й прозорістю листа, а також святковим контрастом жовто-зеленого молодого листя, тонких білих стовбурів беріз і яскраво-червоних сарафанів у народному хороводі

Творчість художника в першому післявоєнному десятилітті було нерівним. Іноді з'являлися явно невдалі добутки, де, незважаючи на мальовничий талант автора, позначалися традиційні оперні штампи. До таких робіт можуть бути віднесені, наприклад, декорації до опери «Демон» А. Рубинштейна (1949, театр опери й балету ім. З, М. Кірова, режисер П. Румянцев). Видимо, тут на творчості художника позначилася слабість режисури, хоча й стремившейся застосувати в оперному театрі систему Станіславського, але делавшей це багато в чому механічно й не давала глибокого й оригінального тлумачення втілюваного добутку по істоті

Іноді в добутках Вирсаладзе давалися взнаки й деякі слабкі сторони театрально-декораційного мистецтва того часу, наприклад помпезність і пишність, ваговитість, перевантаженість і самодостатня декоративність зображення («Раймонда» А. Глазунова, 1948; почасти «Абессалом і етери» 3. Палиашвили, 1953). Часом романтичні штампи позначалися в деякій солодкуватості й навмисній красивості («Сицилійська вечерня» Д. Верді, 1952; «Корсар» А. Адана, 1955). У названих спектаклях є чимало привабливого. У них виявилися й сильні сторони творчості Вирсаладзе, його мальовниче дарування, колористическое майстерність. Але тут же позначилися й недоліки, які художник розділяв з усім театрально-декораційним мистецтвом тієї пори