Трагедія російського народу в поемі «Реквієм»

Невже нікому з них (новим поколінням) не призначена найбільша радість: читати, наприклад, "Мідного вершника", захоплюючись кожним ритмічним ходом, кожною паузою, кожним пиррихием? Корінь Чуковський. "Тільки от поетів, на жаль, ні, втім, може, це й не потрібно",- писав В.Маяковський. А в цей час прекрасних поетів, які служили мистецтву, а не класу, труїли й розстрілювали. Видимо, не вважав за щирого поета Володимир Маяковський і Ганну Андріївну Ахматову Доля її навіть для нашого жорстокого століття трагична. В 1921 році розстріляли її чоловіка, поета Миколи Гумилева, нібито за співучасть у контрреволюційній змові.

Що з того, що до цього часу вони були в розлученні! Їх як і раніше зв'язував син Лев. Доля батька повторилася в сині. У тридцяті роки по неправдивому обвинуваченню він був арештований. Моторошним ударом, "кам'яним словом" пролунав смертний вирок, замі- ненний потім таборами. Потім майже двадцять років очікування сина. В 1946 році виходить "знамените" ждановское постанова, що оббрехало Ахматову й Зощенко, закрило перед ними двері журналів.

На щастя, поетеса змогла витримати всі ці удари, прожити досить довге життя й подарувати людям чудесні про- винищення. Цілком можна погодитися з Паустовским, що "Ганна Ахматова- ціла епоха в поезії нашої країни". Аналізувати таку складну річ, як поема "Реквієм", важко.

І, звичайно, я зможу зробити це тільки поверхово. Спочатку невеликий словник. Ліричний герой (героїня) - образ поета в лірику, як би "двійник" автора-поета. Це спосіб вираження авторських почуттів і думок. Співвідношення між ліричним героєм і поетом приблизно таке, як між літературним героєм і реальною людиною (прототипом). Порівняння- зіставлення двох предметів і явищ, обла- дающих загальною ознакою, для пояснення одного іншим. Порівняння складається із двох частин, з'єднаних сполучниками так, начебто, немов, начебто й іншими.

Але може бути й безсполучниковим, наприклад, в Ахматової: " И непотрібним привеском бовтався біля в'язниць своїх Ленінград". Епітет - художнє визначення. Воно виражає часто відношення автора до предмета шляхом виділення якогось найбільш важливого для цього автора ознаки.

Наприклад, в Ахматової "криваві чоботи". Звичайне визначення (шкіряні чоботи) не буде епітетом. Метафора- уживання слів у переносному значенні й перенесення дій і ознак одних предметів на інші, у чомусь подібні. В Ахматової: "А надія все співає вдалині", "Легені летять тижня". Метафора- це як би сховане порівняння, коли не називається предмет, з яким порівнюють. Наприклад, "жовтий місяць входить у будинок" - метафора. А якби: "жовтий місяць входить", як гість (примара й т.

п.), те порівняння. Антитеза - протиставлення: зворот, у якому сполучаються різко протилежні поняття й подання

  • ... І мені не розібрати тепер, хто звір, хто людина
  • (Ахматова).

Гіпербола- перебільшення, засноване на тім, що сказане не слід розуміти буквально, воно створює образ. Зворотним гіперболі буде зменшення (літота). Приклад гіперболи: Ледве в стілець уміщається хлопець. Один кулак - чотири кіло. Маяковський. Головна думка поеми "Реквієм"- вираження народного горя, горя безмежного. Страждання народу й ліричної героїні зливаються. Співпереживання читача, гнів і туга, які охоплюють при читанні поеми, досягаються ефектом сполучення багатьох художніх засобів. Цікаво, що серед останніх практично немає гіпербол. Видимо, це тому, що горе й страждання настільки великі, що перебільшувати їх немає ні потреби, ні можливості. Всі епітети підібрані так, щоб викликати жах і відраза перед насильством, показати запустіння міста й країни, під- черкнути мучення. Туга "смертельна", кроки солдатів "важкі", Русь "безвинна", "чорні марусі" (арештантські машини, інакше "чорний ворон(ок)". Часто вживається епітет "кам'яний": "кам'яне слово", "окам'яніле страждання" і т.д. Багато епітетів близькі до народного: "гаряча сльоза", "велика ріка" і т.д. Взагалі ж народні мотиви дуже сильні в поемі, де зв'язок ліричної героїні з народом особлива:

  • И я молюся не про себе однієї,
  • А про усіх, хто там стояв із мною
  • И в лютий холод, і в липневу спеку
  • Під красною ослепшею стіною

Звертає увагу останній рядок. Епітети "червона" і "осліпла" стосовно стіни створюють образ стіни, червоної від крові й осліплої від сліз, пролитих жертвами і їх близькими. Порівнянь у поемі небагато. Але всі так чи інакше підкреслюють глибину горя, міру страждань. Деякі ставляться до релігійної символіки, що Ахматова часто використовує. У поемі є образ, близький всім матерям, Матері Христа, мовчачи переносящей своє горе. Деякі порівняння не изгладятся з пам'яті:

  • Вирок...
  • И відразу сльози заюшать,
  • Від всіх уже віддалена,
  • Немов з болем життя із серця виймуть...
  • И знову народні мотиви:
  • И вила баба, як поранений звір
  • Буду я, як стрілецькі женки, під кремлівськими вежами вити

Треба згадати історію, коли Петро 1 сотнями стратив заколотних стрільців. Ахматова як би персоніфікує себе в образі російської жінки часу варварства (17 століття), що знову повернулося в Росію. Найбільше, мені здається, у поемі використано метафор. "Перед цим горем гнуться гори...". Із цієї метафори починається поема. Цей засіб дозволяє домогтися дивної стислості й виразності. "І коротку пісню розлуки паровозні співали гудки", "Зірки смерті стояли над нами", "безвинна корчилася Русь". А от ще: "И своєю сльозою гарячою новорічний лід пропалювати". Пригадується Пушкін, улюблений поет Ахматовій, "лід і пломінь". От ще один її мотив, дуже символичний: "Але міцні тюремні затвори, а за ними каторжні нори..." перегукується з посланням декабристам. Є й розгорнуті метафори, що представляють цілі картини:

  • Довідалася я, як обпадають особи,
  • Як з-під вік визирає страх,
  • Як клинопису тверді сторінки
  • Страждання виводить на щоках

Мир у поемі як би розділений на добро й зло, на катів і жертви, на радість і страждання. Для когось віє вітер свіжий, Для когось ніжиться захід - Ми не знаємо, ми всюди ті ж, Чуємо лише ключів осоружний скрегіт Так кроки важких солдатів. Тут навіть тире підкреслює антитезу. Цей засіб використовується дуже широко. "І в лютий холод, і в липневу спеку", "И впало кам'яне слово на мою ще живі груди", "Ти син і жах мій" і т.д. У поемі багато й інших художніх засобів: алегорій, символів, уособлень, дивні комбінації й сполучення їх. Всі разом це створює потужну симфонію почуттів і переживань. Для створення потрібного ефекту Ахматова вживає майже всі основні віршовані розміри, а також різний ритм і кількість стоп у рядках. Всі ці засоби зайвий раз доводять, що поезія Ганни Ахматовій, дійсно, "вільна й крилата".