Зопир

Зопир, в древности: 1. По рассказам греческих историков — один из семи заговорщиков против Лжесмердиса. Когда Дарий I не в состоянии был завовать взбунтовавшихся жителей Вавилона, Зопир сам искалечил себя, чтобы вавилоняне поверили ему, как перебежчику, и, уговорившись с царем, перешел на сторону осажденных. В Вавилоне Зопир вскоре стал главным военачальником, чем он и воспользовался, чтобы открыть войскам Дария городские ворота. Не забыв предательства, жители Вавилона во время смуты при воцарении Ксеркса, убили Зопира. По словам греческих историков, персы, в отличие от ассирийцев, чтили Зопира, как величайшего, после Кира, благодетеля народа.

2. Внук предыдущего, сын Мегабиза и Амитиды, дочери Ксеркса, помогал отцу при его восстании против Артаксеркса I. После смерти родителей он отрекся от царской власти и бежал в Афины. Зопир был убит во время похода против карийского города Кавна.

3. Воин македонского царя Антигона Гоната, убивший царя Пирра Эпирского (который вел свое происхождение от эакидов), предварительно оглушив его ударом камня.

Каліцтва людей і тварин — Частина 4

закинула 19 корів усередину водяного резервуара з високими металевими стінками й конічною кришкою. Самі вони не могли б піднятися по гладкій стінці, до того ж, щоб дійти до резервуара, коровам треба було перебороти електричну огорожу й забір висотою півтора метра. Коли фермер виявив все це неподобство, дев'ять корів уже були мертві, каліцтва худобиА інші перебували на грані життя й через переохолодження в крижаній воді («El Diario del Sur de Cordoba-Villa Maria» від 9 липня 2002 р.) Та ж невідома сила, мабуть, відповідає й за повне викачування води з резервуарів, що перебувають поблизу від місць «каліцтва худоби». В одному з випадків квітуче лимонне дерево, що росло поруч із убитою твариною, виявилося висохлої й безжиттєвим

Іноді тварини, які паслися в добре обгородженому загоні, раптом якимось образом виявлялися в сусідньому загоні, причому огорожі з колючого дроту були в цілості й схоронності. Недавно «каліцтва худоби» перекинулися навіть на птахів. На околицях Ель-Фуерте були знайдені тушки курчат, порожні усередині. Зважаючи на все, вони були якимось невідомим образомкаліцтва худоби випотрошені через анальний отвір, і вся кров висмоктана начисто.

Один з жителів Ель-Фуерте за останні три місяці втратив у такий спосіб вісім курчат. Жодного хижака, що вбивають свої жертви таким чином, наука не знає («Pregon» від 1 серпня й « Roundup» N 32 від 6 серпня 2002р.) Всі ці події розверталися на тлі небаченої досі «хвилі» спостережень . Дуже часто «дивні вогні» і «» бачили в небесах над місцями, де потім знаходили забитих тварин. У краснодарській газеті «Кубанські новини» від 22 травня 2002 р. був надрукований лист від людини, що переказує історію про «каліцтва тварин» із других рук. У бабусі оповідача серед ночі загавкали, завили собаки. Вона вийшла у двір подивитися, що трапилося, і побачила, що все собаки дивляться убік крільчатника. Троє кроленят у ньому були «задушені», а кінчики їхніх вух обрізані, як ножем

Крові й інших ушкоджень на тушках не було. Вертаючись додому, бабуся випадково побачила через вікно, що з-під кліток із кроликами вилетіла світна кулька завбільшки з долоню й зник за сусідніми будинками. Подібні повідомлення про лиховісні «кульках» уже попадалися на очі . Майор В. Каменецкий з Київського військового округу повідав, як 26 серпня 1990 р. у присутності очевидців «червона кулька розміром з тенісний м'яч», що вилетів з більшого , вирвав шматок шкіри зі спини його кота Мурзика («Ленінський прапор», Київ, 21 листопада 1990 р.) Не менш лиховісним був візит «кульки» у намет п'ятьох альпіністів на горі Трапеція: «поринаючи» у спальні мішки, він жмутами виривав м'ясо з їхніх тіл, заподіюючи страшні опіки

Цей випадок був описаний відомим льотчиком В. Аккуратовим у журналі « Техніка-Молоді» (1982, N 1). Приводимо його розповідь про цей випадок повністю. "Один з випадків, особливо страшн і таємничий, відбувся з нашими альпіністами 17 серпня 1978 року в горах Західного Кавказу, коли група з п'яти чоловік спускалася з вершини гори Трапеція й зупинилася на нічліг на висоті 3900 м. От що я почув від майстра спорту міжнародного класу по альпінізму В. Кавуненко, коли відвідав його в госпіталі. «Прокинувся я від дивного відчуття, що в намет проникнув хтось сторонній. Висунув голову з мішка й завмер. На висоті біля метра від підлоги плила яскраво-жовта куля завбільшки з тенісний м'яч

«Що це таке?» - подумав я, і в той же момент куля зникла в спальному мішку Коровина. Пролунав дикий лемент, «м'яч» вискочив з його мішка й почав ходити над іншими, ховаючись по черзі те в одному, то в іншому з них. Коли куля пропалила й мій мішок, я відчув пекельний біль, немов мене палили кілька зварювальних апаратів, і втратив свідомість

Через якесь , придя в себе, я побачив усе та ж жовта куля, що методично, дотримуючи тільки йому відому черговість, проникав у мішки, і кожне таке відвідування викликало розпачливий, нелюдський крик. Так повторювалося кілька разів. Це був якийсь жах. Коли я знову отямився, здається, у п'ятий або шостий раз, кулі в наметі вже не було. Я не міг поворухнути ні рукою, ні ногою. Тіло горіло, воно все перетворилося у вогнище вогню. Потім я знову знепритомнів... Куди зникла куля - ніхто не помітив

У лікарні, куди нас доставили вертольотом, у мене нарахували сім ран. Те були не опіки: просто шматки м'язів виявилися вирваними до костей. Те ж було й з моїми друзями Шигиним, Капровим, Башкировим. А Олега Коровина куля вбила, можливо, тому, що його мішок лежав иа гумовому матраці й був ізольований від землі

У нашім наметі - а вона була закрита - лежали радіостанція, карабіни й альпенштоки. Але не торкнула жодного металевого предмета, спотворивши тільки людей. Дивний це був візитер. Здавалося, він свідомо, злобливо, як справжній садист, палив нас, віддаючи страшному катуванню, але вбив тільки Олега. І чому ні в кого не виявилося слідів опіків? Вхідні отвори в мішках були не більше тенісного м'яча, а рани наші досягали 15-16 сантиметрів».

"6 У. Кавуненко вважає, що це була ...У Карелії після спроби напасти на «кульку», що літав по хаті всю ніч, анітрошки не нагадуючи , загинула кішка («Молодіжна газета Карелії», 9 жовтня 1993 р.). На Далекому Сході «кулька» прямо на очах у мисливця знищив ведмедя. Він висів над звіром, раз у раз міняючи кольору; з пащі хижака валив пару й дим, начебто «кулька» на відстані випалював йому внутрішності. В 1996 році на околицях селища Амгу в мисливця Володимира Чечурина пропав кінь. Через кілька днів жеребця знайшли. Але мертвого

Всієї кістки тварини були цілі, але внутрішності перетворилися в суцільне місиво. Серце й легені взагалі були відсутні. Кому знадобилося так знущатися з коня, не з'ясувалося, але через два роки в Чечурина зникла кобила. Трохи пізніше коня знайшли

И знову та ж картина: кістки цілі, внутрішності упереміш, немов неї скинули з великої висоти... Мисливець, до речі, згадав, що за кілька днів до пропажі коня, він бачив у районі Амгу трохи . . Повірте, нам , так само просто як Вроссии.

Джерела інформації:

1. Джон Лір «Чужі» 2. Diario La Nueva Provincia 09.08.2002 3. матеріали сайту UFO's A NEW WORLD 4. матеріали сайту UFO Roundup 5. матеріали сайту UFO Навігатор 6.

Аккуратов В. "Зустріч із вогненною кулею"

Золотой век

Золотой век
Золотой век, мифологическое представление, существовавшее в античном мире, о счастливом и беспечном состоянии первобытного человечества; о беззаботной, полной всяких благ и невинной жизни первых людей. Обыкновенно в чертах, характеризующих это "блаженство", отсутствуют элементы высшего интеллектуального порядка и "блаженство" сводится к животному благосостоянию, что доказывает глубокую древность легенд. В греческой литературе легенда о Золотом веке нашла себе развитие в Гесиодовском повествовании о четырех поколениях: золотом, серебряном, медном и железном. Между двумя последними у него еще вставлено поколение героев, нарушающее прогрессивное ухудшение человеческого рода (Труды и Дни, 104-201). В римской литературе тот же сюжет, и весьма близко к Гесиоду, обработан Овидием (Метаморфозы, I, 89-160). По Гесиоду, первое поколение людей в правление верховного бога Кроноса наслаждалось полным блаженством.
"Жили те люди, как боги, с спокойной и ясной душою, горя не зная, не зная трудов.
И печальная старость к ним приближаться не смела...
А умирали как будто объятые сном...
Большой урожай и обильный сами давали собой хлебодарные земли...".

Умершие люди Золотого века существуют и теперь в виде добрых "демонов", охраняющих порядок на земле. Но за Золотым веком наступил серебряный, затем медный, причем каждый тяжелее и бедственнее предыдущего. Четвертым был век героев (воевавших под Фивами и под Троей) и, наконец, наступил теперешний - железный век, испорченный и жестокий, когда "ни днём не прекращаются труды и печали, ни ночью".

Но наряду с мифом о Золотом веке народы античности знали и более реалистическое, хотя и облеченное в мифологическую форму, представление о "ранних временах" творения, когда первобытные люди влачили жалкое существование, пока их не наделили благами культуры Афина, Деметра, Прометей. По другим верованиям греков, земля сама приносила все необходимое, без всякой обработки; обильные стада дополняли довольство первых людей. Сойдя, по воле Зевса, под землю, Золотое поколение живет там на островах блаженных, под державой Кроноса, почитаемое людьми, как поколение демонов, дарователей всяких благ. Выражение: "жизнь при Кроносе" вошло в поговорку, как в просторечии, так и в литературном языке. Платон в труде "Горгий" и в особенности Дикеарх, в сочинении "О Элладе", говорят про эти первобытные времена, возвышая, конечно, древнее понятие о "блаженстве". Дикеарх, между прочим, видит одну из основных причин блаженства в сознательном воздержании от всяких излишеств, чистоте душевной и вегетарианском питании.

В основе дошедшей до нас античной версии мифа о Золотом веке лежат народные мифологические представления. Раннюю, зародышевую форму таких представлений можно найти у наиболее отсталых народов в виде поверий о "предках", живших лучше, чем теперешние люди, и наделенных особыми чудесными способностями. Например, у аборигенов Австралии, в их тотемических мифах отразилось двойственное представление о "предках": с одной стороны, они изображаются как бесформенные и беспомощные, "недоделанные" существа, а с другой - некоторые из "предков" обладают особыми способностями: опускаться под землю, восходить на небо и пр. В такого рода поверьях и мифах сказывается обычный мифологический мотив - "от противного" (прежде всё было не так, как сейчас, притом, как правило, - лучше), который и лег в основу развития мифологемы Золотого века. Этот мотив, видимо, с особой силой сказался в эпоху разложения первобытнообщинного строя, в эпоху постоянных междоусобных войн, когда прошлое, более мирное время должно было, по контрасту с жестокой действительностью "железного века", казаться людям беззаботной, счастливой порой. Как своего рода Золотой век характеризуется заря мироздания в скандинавской мифологии (только что сотворенный мир гармоничен, асы радостны, все из золота и т. д.); конец ему кладет "первая война" (асов и ванов). В китайской мифологии говорится о привольной жизни древних людей во времена мифических государей Яо и Шуня. В египетской мифологии счастливая пора - это время, когда на земле царствовали Осирис и Исида. В Шумере верили в существование райской страны Тильмун, "страны живых", не знающей ни болезней, ни смерти. У древних майя первые люди были разумны, проницательны, красивы, т. е. обладали качествами, которых позже их лишили ревнивые боги-создатели.

Представления о Золотом веке можно встретить и в развитых религиозно-мифологических системах. Так, парсы описывают счастливое правление царя Джамшида, когда люди и скот были бессмертны, источники и деревья никогда не высыхали, и пища не истощалась, не было ни холода, ни жары, ни зависти, ни старости. Буддисты вспоминают век реявших в беспредельности прекрасных воздушных существ, не имевших ни пола, ни нужды в пище до той несчастной минуты, когда они, отведав сладкой пены, образовавшейся на поверхности земли, впали в зло и затем осуждены были питаться рисом, рожать детей, строить жилища, делить собственность и устанавливать касты. Последующая история, согласно буддийскому преданию, представляла собой непрерывный процесс вырождения людей. Первую ложь, например, сказал царь Четья, а люди, услышав об этом и не зная, что такое ложь, спрашивали, какая она - белая, чёрная или голубая. Человеческая жизнь становилась короче и короче.

Представление о Золотом веке имеется также в вавилонской, ацтекской и некоторых других мифологиях. Своеобразный вариант мифа о Золотом веке составляет библейский рассказ о жизни первых людей в раю, откуда они позже были изгнаны богом за ослушание (Бытие, 1-3). Перейдя позже в христианское вероучение, этот библейский миф получил в нем совершенно исключительное значение, превратившись в один из важнейших догматов всей христианской религии: "грехопадение" первых людей, как основная причина греховности всего человечества, - отсюда и потеря рая, и все мировое зло. Изображения жизни первых людей в раю очень часты в средневековой христианской иконографии.

Продолженный в христианском учении о земном рае, утерянном первыми людьми, миф о Золотом веке оказал сильнейшее влияние и на европейскую науку нового времени. Когда европейские мореплаватели в эпоху Великих географических открытий столкнулись с жителями внеевропейских стран, жившими первобытнообщинным строем, не знавшими классового гнета, они зачастую воспринимали их быт как подтверждение знакомой картины библейского рая - Золотого века. Отсюда идея о "добром дикаре", живущем по разумным законам природы. Эта идея часто встречается в литературе 16 века (Мартир, Монтень и др.), в 17 и 18 столетиях (Тертр, Руссо, Дидро, Гердер) и даже у ученых 19 века, склонных идеализировать "естественное" состояние древнего человечества (Морган, Зибер и др.). В противовес этой идеализации, Владимир Ильич Ленин писал: "Никакого золотого века позади нас не было, и первобытный человек был совершенно подавлен трудностью существования, трудностью борьбы с природой".

Каліцтва людей і тварин — Частина 3

» У містечку Джуджуй (Аргентина) були виявлені три мертвих осли на пасовище, які належали Мигелино Мартинес. В одного були відсутні ока, в іншого хвіст і задній прохід, у третьої (вагітна самка) унизу живота була більша кругла діра, плід зник. Органи тварин не виділяли ніякого заходу, у те ж собаки боялися приближатся до трупів. Сліди боротьби на місці насильства не виявлені...каліцтва людейМісяця від роду. Зовнішній вигляд трупа здався йому настільки дивним, що він вирішив запросити для консультації ветеринарного лікаря. "Я перевіряв стан всіх тварин у череді напередодні ввечері, - розповів йому Капехен, - і всі вони були здорові

Труп цього теляти я виявив на наступний ранок, коли разом з помічником кормил своїх корів. Спочатку я подумав, що на нього напали койоти, але потім зрозумів, що жоден хижак не здатний так спотворити свою жертву, і тому попросив вас приїхати до мене на ранчо, щоб допомогти розібратися в случившемся". А розбиратися, дійсно, було в чому. Єдиним видимим ушкодженням на тілі теляти була відсутність шкіри навколо пупка, зрізаної у формі ідеально правильного кола діаметром близько 20 сантиметрів. Але при детальному обстеженні лікар виявив, що з теляти "викачані" вся кров і в нього відрізаний мова в самого кореня, що перебуває в глибині горла... "Мені навіть не вдалося просунути руку так глибоко, щоб дотягтися до цього місця, -каліцтва худоби говорить Калехен.

- И я не розумію, хто, як і чим зміг відрізати його так рівно, не ушкодивши нічого навколо. " А п'ятьома місяцями раніше, 16 жовтня 1995 року, у сусідньому штаті Каліфорнія інший американський фермер, Білл Бартон, і його дружина Джин наткнулися на своєму пасовищі до південно-сходу від озера Голок Лейк на двох по-варварськи покалічених корів. В обох було відсічено по одному вуху, в однієї повністю вилучена мова, в іншої залишилася тільки його частина. Від вим'я однієї з жертв були відрізані все соски, в іншої вирізане цілком все вим'я разом із прилягаючими тканинами. У кожної корови були також вилучені одним точним і рівним овальним розрізом пряма кишка й полові органи. При розкритті ветеринарний лікар установив, що в обох корів вилучена матка, а в кровоносній системі не залишилося ні краплі крові. каліцтва худобиНі кривавих плям, ні слідів боротьби поблизу трупів не було... 21 грудня 1995 року фермери Тім і Лайза Ховард із Клемет Фоллз, штат Орегон, виявили мертвої корову, що повинна була незабаром отелитися. Побачивши труп, вони відразу зрозуміли, що її загибель не могла бути викликана природними причинами

"Ми займаємося тут скотарством уже вісім років, - говорить Тім Ховард, - і нам доводилося бачити не одну жертву нападу хижаків. Отож, я знаю точно, що цю корову вбили не хижі звірі". Якісь таємничі сили (або істоти?) з хірургічною майстерністю й точністю видалили в цієї корови мова, ліве око, всі чотири соски, пряму кишку й полові органи

Крім того, у передній частині живота вони прорізали два круглих отвори. Не знаходить пояснення й наступну обставину: у цей день із ранку стояв легкий морозец, однаккаліцтва худобиОб труп корови виявився теплим на дотик, навіть занадто теплим. Трупне задубіння не наступило, суглоби кінцівок повністю зберегли рухливість. І, дивна справа, ні полеглу корову, ні її не успели народитися теляти, наполовину викинутого зі чрева, чомусь не торкнули койоти... У цих пустельних, малонаселених краях у великій кількості живуть койоти, їх тут навіть більше, ніж людей. Якщо ці хижаки нападають на теля, то вистачають його зубами за передню частину морди або намагаються відразу прокусити горло. Але саме улюблене (і легше всього що дістаються) ласощі для них - це полегла худоба. З незрозумілими каліцтвами свійських тварина зв'язана ще одна загадкова обставина: не відома жоден випадок, коли б койоти хоча б наблизилися до трупа тварини з такими каліцтвами! каліцтва худобиПротягом всіх цих десятиліть фермери намагалися повідомляти представників місцевої адміністрації про загадкові й трагічні події зі свійськими тварина й просити в них допомоги

Але у відповідь чули лише нагадування про існування койотів, сатанинських культів і навіть піддавалися відвертим глузуванням. У результаті фермери перестали розповідати владі про виявлені трупи покалічених тварин і лише обговорювали ці загадкові події у своєму колі. "Шериф і його люди завжди намагалися не допустити, щоб про подібні випадки дізнавалася широка публіка, - говорить уже згадуваний вище фермер Білл Бартон. - Коли вони приїжджали на місце чергової непоясненої трагедії, то уникали відповідати на питання й категорично відмовлялися спілкуватися з журналістами".

У сьогодення в обстеженні трупів покалічених тварин і місць, де їх знаходять, беруть участь ветеринари, єгері федерального мисливського господарства, представники місцевої влади й учені-біологи, биофизики й біохіміки, а також . Доведено, що каліцтва худоби більшість розрізів на тілах жертв зроблено із застосуванням інструментів, що працюють при температурах вище 300° С. Це наводить на думку про різання лазерним променем, але в сьогодення портативних лазерних установок для подібних операцій не існує... Дослідження зразків тканин загиблих тварин, а також рослин і ґрунту поблизу від знайдених трупів, виявило дивні, що не піддаються поясненню зміни в їхній клітинній структурі, які були відсутні в контрольних зразках, узятих на відстані від місця події. Уже ці перші дані говорять про те, що до таємничих каліцтв тварин не причетні хижі звірі або люди-сатанисти. І їх ніяк не можна віднести до наслідків яких-небудь секретних випробувань, проведених військовими. каліцтва худоби"Наша група, що складається з ветеринарних лікарів, учених-біологів і , продовжує дослідження, - говорить Лінда Хоув, журналістка, уже більше 20 років собирающая матеріали про загадкові каліцтва тварин. - З нами співробітничають десятки фермерів, а тепер і деякі урядові організації. Ми інтенсивно працюємо й сподіваємося, що зуміємо знайти винуватців цих бузувірських убивств".

Таємничі бузувірські каліцтва тварин відбуваються не тільки на території США. Кількість тварин, по-звірячому винищених в Аргентині, до 1 серпня 2002 року перевалило за 400 голів. «Каліцтва худоби» були відзначені вже в 17 провінціях Аргентини (149 випадків у провінції Буенос-Айрес, 14 - у Чако, 2 - у Катамарке, 2 - у Чубуте, 27 - у Кордобе, 4 - у Корриентесе, 23 - в ентре-Риос, 8 - у Формозе, 77 - у Ла-Пампа, 11 - у Ла-Риойа, 1 - у Мендозе, 15 - у Нейквене, 13 - у Салте, 4 - у Сен-Луїсі, 20 - у Санта-Фе, 14 - у Сантьяго-Дель-естеро й 15 у Тукумане). каліцтва худоби Характерні прикмети каліцтв худоби всі ті ж: безкровні туші з вирізаними очами, половими органами, зрізаною плоттю над щелепами. Такі туші не торкають шакали й стерв'ятники, від них не несе заходом розкладання навіть через тиждень після вибою, а м'ясо виявляється свіжим на вид. В одному з випадків фахівці встановили, що тварини були блискавично уражені чимсь і впали відразу на місці; ніяких слідів боротьби не знаходили жодного разу. У провінції Кордоба, на захід від Рио-Куарто, відбувся ще більш загадковий випадок. Невідома сила...

Циклопы

Циклопы

Циклопы или Киклопы (Κύκλωπες), в греческом мифотворчестве порождение Урана и Геи, титаны, олицетворение грозовой тучи с молнией, символическим образом которой является единый большой горящий глаз исполинов (слово циклопы, в переводе с греческого языка, означает круглоокие). На отношение циклопов к атмосферному явлению грозы указывают их имена: Бронт (βροντή — гром), Стероп (στεροπή — молния) и Арг (άργής — вспышка). За враждебное отношение к отцу они были низвергнуты в земную бездну (Гесиод, Теогония, 139-146). В основе этого мифа лежит представление об исчезновении в земле молнии, прорезывающей тучи и воздух. При их посредничестве Кронос победил Урана, а затем они же помогли Зевсу одолеть Кроноса; Зевс пользовался изготовленными ими молниями и громовыми стрелами. Кроме того, циклопы, будучи искусными кузнецами, выковали Посейдону — трезубец и ясли для его коней, Аиду — шлем-невидимку, Артемиде — серебряный лук и стрелы (Аполлодор, I 2, 1). Когда Зевс поразил молнией Аполлонова сына, Асклепия, Аполлон, разгневанный на циклопов за то, что они были в этом деле пособниками Зевса, умертвил их (Аполлодор, III 10, 3-4).

Циклопы, о которых сообщает Гомер в своей эпической саге "Одиссея" (VI и IX песнь), носят уже иные характерные черты и свойства: первоначальное представление о них, как об олицетворенных космических явлениях, сменилось теперь представлением этическим. Циклопы Одиссеи имеют божественное происхождение и находятся в общении с богами, которых они не боятся. Великаны, с одним глазом во лбу, они отличаются необычайной силой, но в то же время дики, грубы, жестоки; им неведомы законы, справедливость, отношения культурной жизни. Они живут не обществом, а каждый порознь, в пещерах на вершинах гор, занимаясь скотоводством и незнакомые с земледелием. Циклоп Полифем, которого гомеровский эпос "Одиссея" наделяет индивидуальными чертами, сын Посейдона и Фоосы, обладает ужасным голосом и исполинским ростом; сила его такова, что он легко поднимает и швыряет громадные валуны и обломки скал. Жестокость его безгранична: к тому же он людоед, вероломный и бесстрашный.

Знаменит рассказ об ослеплении Одиссеем циклопа Полифема (Гомер, Одиссея, IX 105-542). Связь циклопов с Посейдоном (по происхождению) и сближение их с морским исполином Орионом, которого, как Полифема — Одиссей, ослепляет Ойнопион, а также с Бриареем-Эгеоном, указывает на природные черты циклопов как морских божеств. На Истме приносили жертвы циклопам наряду с Посейдоном, Палемоном и другими морскими богами. Имя циклопа Гереста может быть сближено с эвбейским городом Герестом, в котором существовал культ Посейдона. Поскольку движущие силы природы вулканического и нептунического происхождения являются силами созидающими, и поскольку Посейдон, будучи землеколебателем, в то же время является землеустроителем, и из морских глыб строит стены, дамбы и прочие сооружения, постольку же и циклопы считаются мифическими строителями.

Циклопам приписывается постройка названных по их имени циклопических (киклопических) стен, о которых нам сообщает аргивский миф: согласно последнему, семь чреворуких циклопов (гастерохейров) пришли из Ликии к тирифскому царю Прету и построили ему из громадных камней твердыни города. В позднейших сказаниях циклопы фигурируют как божества огня, но не атмосферного, а подземного, как кузнецы, работающие в мастерской Гефеста. Как подручные бога-кузнеца Гефеста, в недрах Этны циклопы выковали колесницу Марса, эгиду Паллады и доспехи Энея (Вергилий, Энеида, VIII 416-453). Местопребывание их приурочивается то к вулкану — Этне на Сицилии, то к острову Лемнос и к Липарским островам, сохранившим следы вулканической деятельности. В эллинистической поэзии Полифем, как тип первобытного некультурного существа, выступает в сентиментальной роли влюбленного, изнывающего по очаровательной и шаловливой нереиде Галатее (Феокрит, Идиллия, XI). Этот миф получил поэтическую обработку также в произведениях дифирамбика Филоксена, Каллимаха и Овидия и принадлежал к числу сюжетов, которые часто использовали античные живописцы.

Каліцтва людей і тварин — Частина 2

Багато очевидців, у тому числі й самій журналістці Лінда Хоув, були здивовані ще однією обставиною: трупи тварин начебто бальзамуються! каліцтва худобиУ травні 1980 року фермер на ранчо в Колорадо-Спрингс знайшов покалічений труп однієї зі своїх коней. Як часто буває, протягом декількох днів він нічого про це не повідомляв. А через 20 днів, незважаючи на теплу погоду, личинок у тканинах трупа не було! Вони з'явилися тільки через ще тиждень. 14 квітня 1992 року в Ледуке (провінція Альберта, Канада) фермери Дороти й Роман Верчемин виявили одну зі своїх корів через 6 годин після її загибелі. На лівому плечі зяяло отвір, схоже на кульове, але ні кулі, ні вихідного отвору фермери не виявили. На горлі був вертикальний розріз за шийною веною, навколо прямій кишки - круглий розріз

Запрошений фермерами ветеринар Узйн Середа розкрив бік у корови. М'ясо виявилося незвичайно білим, що говорило про повну відсутність крові. Дороти Верчемин заявила: "Я ніколи не бачила такі розрізи. Інші корови були вкрай порушені, голосно мукали й тупотіли ногами". З 1970 року в Канаді, Каліфорнії, Техасі хвилями йшли повідомлення про каліцтва домашніхкаліцтва худоби кішок. Після 15 травня 1992 року покалічених кішок знаходили у Ванкувері (Британська Колумбія, Канада). В одному випадку російська блакитна кішка пішла з будинку й не повернулася. Задню частину тулуба кішки знайшли в трьох кварталах від її будинку без слідів крові

Навіть цей, далеко не повний перелік загадкових випадків загибелі й каліцтв тварин дозволяє зробити деякі висновки: • Дослідники встановили, що ні обсидіанові скальпелі, ні медичні лазери не можуть зробити подібні операції. • Відсутність слідів боротьби й крові говорить про високу техніку наркозу й відкачування крові й плазми. • тварин, Що Спостерігалися в зонах загибелі, наводять на думку, що, швидше за все, саме відповідальні за подібні події. Якщо наші "брати по розуму" так жорстоко обходяться із тваринами, те, може бути, до людей вони ставляться по-божеськи? каліцтва худобиНа жаль, похмура істина полягає в тім, що по деяких ознаках ми для них мало чим відрізняємося від тварин. І обходження з нами в ряді випадків відповідне...

Як повідомляє англійський журнал " Magazin" за березень-квітень 1997 року, перший добре документований випадок зі скаліченням людини відбувся в 1986 році, коли на березі водойми Гуарапиранга (Бразилія) був знайдений труп чоловіка зі слідами "хірургічних операцій", характерних для покалічених тварин. За деяким даними, подібна подія відбулася й на ракетному полігоні США в районі Уайт Сзндс (штат Нью-Мексико, США). Офіцер і сержант колесили на джипі по степу, вишукуючи упалі уламки ракет. В одному місці вони вийшли з машини й розділилися, бажаючи охопити побільше простори для своїх пошуків. Незабаром шукачі втратили один одного з виду. Раптом офіцер почув лементи сержанта й кинувся до нього на допомогу. Те, що він побачив, некаліцтва худоби піддається ніякому розумному поясненню: якийсь дисковидний ширяв дуже низько над землею, а за ним тяглося щось начебто щупальця, що обхопив бідного сержанта!

"Щупальце" втягло кричущої людини усередину апарата, що відразу полетів на величезній швидкості... Офіцер повернувся на свою базу й доповів начальству про те, що трапилося,. Йому, звичайно, ніхто не повірив, тому він був арештований і обвинувачений в убивстві супутника. Команда, послана на пошуки сержанта, через три дні виявила його труп із уже згаданими вище прикметами

Офіцера відразу звільнили... Здавалися б, настільки волаючі факти давно повинні були розбурхати громадськість і уряд. Але, знову ж, згідно даним журналу " Magazin", реакція влади предержащих досить млява. Зокрема, конгресмен Томас Дж. Ментон у відповідь на офіційний запит із приводу непоясненого скалічення худоби на адресу Стратегічної каліцтва худобиОборонної Ініціативи відповів: "Я прочитав запит з величезним інтересом

Будьте впевнені в тім, що я буду мати на увазі цей запит і при нагоді доведу його зміст до президента Стратегічної Оборонної ініціативи". І все... Тим кількість видів тварин, що піддається неймовірної "вівісекції", все зростає. У квітні 1996 року в Англії були відзначені випадки "операцій" над поросятами, у липні 1996 року - над кішками, з'явилися повідомлення про виявлення трупів оленів, овець, лис, борсуків і навіть їжаків. Буйства невідомих "маніяків" на нашій планеті триває... От що пише Джон Лір у своїй статті «Чужі»: «ВБС (Неземні Біологічні Істоти) мають генетичний збій, наприклад, їхня травна система атрофована й не функціонує. Деякі вважають, що вони постраждали в результаті якої-небудь катастрофи або атомної війни, або, можливо, воникаліцтва худоби представляють побічну, тупикову галузь еволюції. Щоб підтримати своє життя, вони використовують фермент або гормональну секрецію, отриману із тканин людей і тварин. (Примітка: корови й люди генетично схожі, і, у випадку національного нещастя, кров корови може використовуватися людьми

) Отримані секреції змішуються з перекисом водню, і отриманий розчин наноситься на шкіру. Тіло поглинає цю рідину, а потім назад через шкіру виділяє відходи. Факти каліцтв рогатої худоби, які були поширені в період з 1973 по 1983 роки, публікувалися й у газетах, і в журналах. Лінда Хоу зняла для KMGH-TV, денверского філії CBS, документальний фільм, у якому показані різні випадки каліцтв тварин . Ці випадки включали вилучення гениталий, прямої кишки, око, мови, і все це було здійснено каліцтва худобиХірургічним шляхом і з великою точністю

У деяких випадках розрізи були зроблені по границі між клітками - процес, що ми ще здійснювати не можемо. У багатьох випадках у тілі жертви повністю була відсутня кров, хоча не було ніяких ушкоджень кровоносних посудин внутрішніх органів. Подібні факти мали місце й у випадках з людьми. Один з перших таких випадків відбувся із сержантом Джонатаном П.

Лоуттом на ракетному полігоні в Бєлих Пісках в 1956 році. Він був знайдений трьома днями після того, як майор ВВС засвідчив його викрадення дискової форми. У нього були вилучені гениталии, пряма кишка "врізана" у товсту кишку, вилучені очі й вся кров, незважаючи на цілісність посудин... Частина свідків подібних випадків затверджує, що найчастіше такі хірургічні дії виконувалися в той час, як жертва, тварина або людина, була ще жива. Різні частини тіл доставлялися в різні підземні лабораторії, одна йз якихкаліцтва худоби відома й перебуває біля маленького міста в Нью Мексико. Це спільна й ЦРУ база була описана як величезна, зі стінами з гігантських плит і побудована, що називається "на вічно". Свідки повідомляли про величезні чани, заповнених рідиною із частинами людських тел...

Циана

Циана

Циана или Киана, в греческом мифотворчестве сицилийская нимфа, именем которой назван источник и озеро. Ее возлюбленным был бог одноименной реки Анап. Согласно изложения Овидия в сочинении "Метаморфозы", Циана водила хоровод в свите Персефоны и стала свидетельницей ее похищения Аидом. Поднявшись из озера, Циана попыталась помешать ему, но Аид швырнул свой скипетр и в открывшийся проход спустился в подземное царство. По преданию, Персефона, дочь Деметры и Зевса, была веселой, юной и прекрасной девушкой, подругой резвым нимфам, устраивавшим весенние хороводы во время собирания первых цветов. Циана пролила так много слез, что растворилась в водах озера. Сказание о похищении Персефоны было подробно разработано древнегреческими представителями элевсинского и орфического вероучений.

Исторические сведения.
Анап (Anapus), река на юго-восточном берегу Сицилии, изливающая свои воды в большой Сиракузский залив, замечательна по богатейшей растительности, покрывающей ее берега, и в особенности по растущему там папирусу (Cyperus papyrus), достигающему до шести метров высоты.

Нехбет

Нехбет
нехбет
Богиня Нехбет
Фреска із храму цариці Хатшепсут
XV століття до нашої ери Нехбет або Нехебт, у єгипетській міфології богиня царської влади. Нехбет була охоронницею царського роду. Символізувала об'єднання Верхнього й Нижнього Єгипту в єдину державу. Образ Нехбет сходить до найдавніших подань єгиптян про небо як про крила шуліки.

Оскільки священною твариною богині Нехбет був шуліка, неї зображували у вигляді жінки із чубчиком на голові або у вигляді змееголового шуліки в білій короні Верхнього Єгипту. Нехбет почитали як уособлення влади фараона й вірили, що вона забезпечувала йому перемогу над ворогами. Богиня була також володаркою східної пустелі, покровителькою видобутку золота й срібла, допомагала при пологах.

«ГОД ВЕЛИКОГО ПЕРЕЛОМА» В ЛИТЕРАТУРЕ 60—80-х годов (окончение)

Из 30-х годов пришло к нам выражение «Лес рубят — щепки летят». В романе «Мужики и бабы» его произносит секретарь райкома Поспелов. Отстаивая теорию «классовой обреченности», он говорит: «Мы расчищаем эту жизнь для новых, более совершенных форм.

И оперируем целыми классами. Личности тут не в счет».

Действительно, во время сплошной коллективизации личность в счет не шла. Кулаком мог оказаться любой. Так, Добирая до плановой цифры, объявили кулаком пастуха Рагулина, был арестован Бородин, отказавшийся «кулачить». Перекрывая «процент, спущенный районом», в Тиханове к раскулачиванию и выселению вместо двадцати Четырех семей утвердили двадцать семь. «Дополнительно подработаны», — докладывает Зенин Возвышаеву, — «столяры Гужовы» и «кустарь-одиночка, некто фотограф Кирюхин». «Молодцы!

» — одобряет Возвышаев. «Орел! » — говорит он о Зенине. Подобная «подработка» была в духе времени. «Лишняя трагедия» никого не беспокоила, напротив, она украшала плановую отчетность. Яркий тому пример — диалог из повести С.

Антонова «Овраги». «— Неловко, Клим Степанович, кулаков много — два и две десятых процента. — Не может быть!.. Ты что, позабыл, что мы с Острогожским райном соревнуемся! Они к октябрьским шесть процентов раскулачили, а у нас два и две десятых?! Ты, я гляжу, сильно мужиков жалеешь. Вчера в Ефимовке уполномоченного по заготовкам избили.

В больнице лежит. Кто бил? Бедняки? Какие они бедняки, если они уполномоченных бьют. Не бедняки они, а подкулачники. Перепиши их всех — и будет у тебя еще полпроцента». У «торопильщиков» и «погромщиков» была и своя философия.

Наиболее откровенно ее выразил в романе Можаева секретарь райкома комсомола Тяпин. В споре с ним по поводу происходящих в районе событий Мария Обухова употребила выражение «пиррова победа». «— Полководец был такой в древности. Победу одержал ценой жизни своих воинов и в конечном итоге все проиграл. На круглом добродушном лице Тяпина заиграла младенческая наивная улыбочка: — Дак он же с войском дело имел, а мы с народом, голова! Народ весь не истребишь.

Потому что, сколько его ни уничтожают, он тут же сам нарождается. Народ растет, как трава». Нельзя пройти мимо еще одного эпизода — выгоняют на улицу, ссылают семью участника гражданской войны, бывшего красноармейца Прокопа Алдонина (гл. 12). Мы видим, как проводят последнюю ночь в родном доме пятеро ребятишек, их мать, как пытались помешать им взять узелок с харчами, как неожиданно умер их отец («Одним классовым врагом стало меньше», — спокойно сказал по этому поводу Зенин), и мы поймем, что значит «раскулачивать без мерехлюндий».

«И без пощады». С этими словами невольно связывается концовка романа В. Белова «Год великого перелома»: «В полевой сумке Скачкова хранился толстый граненый карандаш фабрики имени Сакко и Ванцетти. Заостренный с обоих концов, карандаш этот вызывал у хозяина гордость и самоуважение, один конец был синий, другой красный.

Разбирая районные списки и следственные дела арестованных недоимщиков, Скачков пользовался двумя концами. Отмеченные синим концом попадали во вторую категорию, красная птичка садилась напротив первой категории Жители деревни Ольховицы Данило Семенович Пачин и Гаврило Варфоломеевич Насонов, помеченные красными галочками, согласно девятому пункту, подлежали немедленному расстрелу». Леденят душу эти строки. «Не по-людски» начатая и проведенная, коллективизация обернулась для народа нашего тяжелейшей трагедией.

Сколько жизней она унесла, сказать никто не может. Называют разные цифры, причем счет идет на миллионы. Рассказ В.

Тендрякова «Пара гнедых» заканчивается документальной репликой: «Уинстон Черчилль в своей книге «Вторая мировая война» вспоминает о десяти пальцах Сталина, которые тот показал, отвечая ему на вопрос о цене коллективизации. Десять сталинских пальцев могли, видимо, означать десять миллионов раскулаченных — брошенных в тюрьмы, высланных на голодную смерть крестьян разного достатка, мужчин и женщин, стариков и детей». До Федора Абрамова дошла другая цифра: «20 млн.

Это неточно. Людей в России не считают.

Свиней, конское поголовье считают, сколько кубов леса заготавливают — считают, а людей не считают. 20 млн.

И какие 20 млн. Отборные». Эту дневниковую запись Ф. Абрамова мы находим в черновых материалах повести «Поездка в прошлое», опубликованной в журнале «Новый мир» (1989, 5). Эта запись заставляет вспомнить строки Александра Твардовского: Тут ни убавить, Ни прибавить, — Так это было на земле Рекомендуемая литература Золотусский И. П.

Исповедь Зоила: Статьи, исследования, памфлеты. — М., 1989. Агеносов В.

В. , Маймин Е.

А., Хайруллин Р. З. Литература народов России. — М., 1995.

Ерофеев Виктор. Русские цветы зла.

— М., 1997. Бондаренко В.

Реальная литература. — М., 1996.

Тема урока. Як обертається земля. зміна дня і ночі. зміна пір року

Мета: Сформувати уявлення про зміни дня і ночі, пір року на земній кулі; продовжувати формувати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки. Обладнання: Глобус, телур, джерело світла (свічка, настільна лампа); схеми обертання Землі навколо своєї осі і Сонця. Хід уроку І. Підсумок фенологічних спостережень — Яким сьогодні є стан неба?

— Якою є температура повітря? Чи йде дощ? — Вкажіть напрям вітру. — Що ви зауважили, коли йшли до школи?

— Як змінилася праця людей восени? Іі. Перевірка засвоєних знань, умінь та навичок Фронтальне опитування. — Що таке глобус?

— Яку форму має глобус? Чому? — Якими є кольори на глобусі і що вони позначають? — Що таке полюси? — Що таке вісь? — Що таке екватор? — На які частини поділяє екватор земну кулю?

— Хто з мореплавців і як довів, що Земля — куля? — Як учені вивчають Космос? — Що є супутником землі?

Які його розміри? — Які стадії місяця ви спостерігали? Ііі. мотивація навчальної діяльності, актуалізація знань учнів Відгадування загадки. 1. Коли мати входить в хату, Всіх вона вкладає спати. Як батько заходить, Всіх на ноги підводить. Хто зуміє відгадати: Що за батько, мати? (День і ніч) Аналізується зміст загадки, діти відгадують її.

— Чому буває день і ніч? Чому в природі змінюються пори року?

Як це відбувається? На ці запитання ви дасте відповідь, коли вивчите тему сьогоднішнього уроку. Прочитайте її. (Назва теми записана на дошці.) ІV. сприймання та усвідомлення навчального матеріалу Ознайомлення учнів зі змінами дня і ночі. — Люди помітили, що вранці сонце сходить із-за горизонту.

Опівдні піднімається, а ввечері заходить за лінію горизонту. Чому так відбувається? Поміркуємо разом, скориставшись глобусом.

Земля обертається навколо своєї осі із заходу на схід. У зв’язку із цим, до Сонця обертається то одна, то інша сторона планети. Та частина земної кулі, що обернена до Сонця, освітлюється його промінням. Тут буде день. На протилежній стороні у цей час — ніч. Вона не освітлюється сонцем. Один повний оберт Землі навколо своєї осі називається Добою. Повний оберт означає, що Земля повертається у те положення, з якого вона почала обертання.

(Усі слова вчителя ілюструються роботою з глобусом.) Доба триває 24 години. Після цього учням доцільно показати, як освітлюється пласка поверхня. Чим відрізняється освітлення пласкої поверхні від опуклої? (Пласка поверхня освітлюється рівномірно, а опукла — нерівномірно.) V. Система урокатизація, узагальнення засвоєних знань, умінь і навичок —Через що проходить уявна вісь Землі?

—Чому вона називається уявною? —В якому напрямку рухається Земля навколо своєї осі? —Коли буває день (ніч)? —Що називається добою? —Скільки триває доба? VI. Застосування знань, умінь і навичок —На С.

81 підручника розгляньте малюнок. —розкажіть про зміну дня і ночі. —Поставте глобус проти світла, наприклад, лампи або свічки. —На яких материках на глобусі ніч, а на яких — день? Чому? —Нехай яке-небудь джерело світла (лампа, свічка) Буде виконувати роль Сонця.

Поставте глобус проти нього. Обертайте повільно глобус навколо його осі. Поясніть, чому ранок змінюється днем, день — вечором, вечір — ніччю. —Земля обертається навколо своєї осі із заходу на схід. Якими є наслідки цього обертання?

—Доба триває 24 години. Чим це пояснюється? VII. Засвоєння нових знань, умінь та навичок — Спостерігаючи за висотою Сонця, ви помітили, що в різні пори року воно знаходиться то високо, то низько над горизонтом. Відчули, що чим вище знаходиться Сонце над горизонтом, тим тепліше, а чим нижче — тим холодніше. Ви вже знаєте, що Земля обертається навколо своєї осі. Одночасно вона рухається і навколо Сонця. Шлях, за яким Земля рухається навколо Сонця, називається Земною орбітою. Подивіться на глобус, на ньому добре видно, що земна вісь (уявна лінія) розташована не вертикально, а нахилено.

Саме таке положення займає Земля в космічному просторі. —Як розташована земна вісь?

—Яке положення займає Земля в космічному просторі? —Що вам допомогло дійти такого висновку? —Через нахил осі наша планета, рухаючись навколо Сонця, немов підставляє йому то північну свою частину, то південну. Коли до Сонця більше повернута північна півкуля, то на ній — літо. У цей час Сонце високо піднімається над горизонтом і посилає на Землю багато тепла. а на Північному полюсі Сонце не заходить за горизонт упродовж шести місяців.

(Пояснення вчителя — як в цьому випадку, так і в наступних — ілюструється роботою джерела світла, телурія або ж опрацюванням малюнка.) — Прочитайте перший абзац статті (С. 82). Якому положенню Землі в космічному просторі відповідає його зміст? Покажіть його положення на схематичному малюнку. — Придумайте заголовок до цієї частини тексту. — Якщо на Північній півкулі літо, то на Південній — зима. Сонце низько піднімається над горизонтом і посилає на Землю мало тепла. а на Південному полюсі Сонце не з’являється впродовж шести місяців. Тут — полярна ніч.

Прочитайте другий абзац статті (С. 82). Придумайте заголовок до цієї частини тексту. Джерело світла і глобус розмістіть так, щоб їхнє розташування збігалося зі змістом тексту. — Земля продовжує рухатись і займає таке положення в космічному просторі, що Північна і Південна півкулі однаково обернені до нього, то ж і освітлюються Сонцем однаково. У Північній півкулі було літо, воно змінилося осінню. У Південній півкулі зима змінилася весною. Джерело світла і глобус розмістіть так, щоб на глобусі Північна і Південна півкулі освітлювалися однаково.

— Щороку 21 березня та 21 вересня в усьому світі день і ніч тривають 12 годин. Цей день називається відповідно Весняним Або Осіннім рівно денням. Земля біжить своєю доріжкою далі і повертається до Сонця так, що Північна півкуля освітлюється Сонцем менше, а Південна — більше. — розташуйте глобус до джерела світла так, щоб Південна півкуля освітлювалася більше, Північна — менше. — У статті «Чому змінюються пори року» знайдіть ту частину тексту, яка б відповідала такій ситуації. Придумайте заголовок до цієї частини тексту. Яка пора року буде в північній півкулі, а яка — в південній? Чому?

— Земля не зупиняє свого руху і повертається до Сонця так, що обидві півкулі знову однаково повернуті до нього, а відтак — однаково ним освітлюються. Отже, у Північній півкулі зима змінюється весною, а у Південній літо змінюється осінню. Прочитайте останній абзац у статті (С. 82). Придумайте заголовок до нього. Поміркуйте, чому в Південній півкулі весна, а у Північній — осінь? — На ньому завершується повний оберт Землі навколо Сонця, і Зем ля повертається до Сонця так, як про це ви вже дізналися.

Один повний оберт Землі навколо Сонця, а це триває 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд, називається Роком. Через те, що таким числом користуватися незручно, його округлюють. Три роки мають 365 діб, а кожний четвертий — на одну більше. Такий рік називають Високосним. У числі, що по значає високосний рік, дві останні цифри завжди діляться на 4. Наприклад: 1996 — високосний, бо 96: 4 = 24, має 366 діб. Робота в зошитах із друкованою основою, С. 19–20. Vііі. Узагальнення та сисТема урокатизація знань учнів — Діти, що ви дізналися нового на сьогоднішньому уроці?

— Як обертається Земля? — До чого приводить обертання Землі навколо своєї осі? а навколо Сонця? ІХ. Домашнє завдання Прочитати у підручнику статті «Чому буває день і ніч», «Чому змінюються пори року».

Дати відповіді на запитання після текстів. Уміти пояснити за допомогою глобуса, що спричинює зміну дня і ночі; пір року.

Жезл Меркурия

Жезл Меркурия
Жезл Меркурия или Кадуцей.
Кадуцей являлся жезлом глашатаев у греков (Κηρυκείον) и римлян. Имел вид крылатой палки, обвитой двумя змеями, и делался обыкновенно из оливкового или лаврового дерева. Первоначально Жезл был атрибутом вестника богов, Гермеса-Меркурия, чем и объясняется его окрыленность. Жезл Меркурия, подобно современному парламентерскому флагу, был необходимым атрибутом глашатаев, посылавшихся в неприятельский лагерь, и ручательством их неприкосновенности. В России жезл Меркурия встречался как гербовая фигура на дворянских гербах, а также в изображении герба Харьковской губернии.

Жезл царский или Скипетр.
Скипетр (греч. σχήπτρον, у нас в старину скиптр, чаще скифетр, иногда скипетро) принадлежит к древнейшим символам власти. Первообразом для него послужил пастушеский посох. Он существовал уже у греков. Римские цари переняли скипетр от этрусков; впоследствии его употребляли в Риме полководцы во время триумфа и императоры; верхний конец его украшен был орлом. Римляне нередко посылали скипетр союзным иностранным государям в знак дружбы. Усвоенный в христианской церкви, посох стал употребляться и европейскими государями, которые заменили его укороченными жезлами-скипетрами. В средние века наклонение скипетра служило знаком королевской милости, целование скипетра — знаком подданства. У франц. королей скипетр был заменен так назыв. main-de-justice — высоким, гладким позлащенным жезлом со сделанной из слоновой кости поднятой вверх рукой. Такой посох держал и Наполеон I, когда короновался императором французов в Париже и королем Италии в Милане. В России торжественное вручение скипетра царю впервые встречается в чине венчания Феодора Иоанновича, но, по-видимому, он был в употреблении и раньше; по рассказу англичанина Горсея, скипетр, служивший при венчании царя Феодора Иоанновича, куплен был еще Иоанном IV. При избрании царем Михаила Феодоровича ему поднесен был, как главный знак верховной власти, царский посох. При венчании на царство и в других торжественных случаях моск. цари держали скипетр в правой руке; при больших выходах скипетр несли перед царем особые стряпчие. Несколько скипетров хранятся поныне в Оружейной палате. Скипетр, употребляемый русскими государями дома Романовых, изготовлен к коронации Павла I в виде золотого жезла, осыпанного алмазами и драгоценными камнями; вершину его украшает знаменитый бриллиант Орлова.

Жезл епископский или Посох.
Посох или патерисса (πατερήσσα, πατερίσα от πατήρ — отец) — жезл (ράβδος), который вручается архиерею после посвящения его в святительский сан, по окончании литургии. Посох, как символ пастырской власти над пасомыми и отеческого попечения о них, указывает архиерею на его пастырскую обязанность вести свою паству на путь спасения, не допускать ее до заблуждений и отражать нападающих на нее духовных волков. Посох дается также архимандриту или игумену, в знак духовной власти над той обителью, в которую он поставляется начальником. Посох архиереев, архимандритов, игуменов имеют поперечную перекладину наверху, с рожками или с змеевидными главами, взаимно обращенными одна к другой и знаменующими мудрость пастырской власти (Матфей, X, 16). Верх Посоха увенчивается крестом, напоминающим собой, что во имя и славу Христа должно пасти Его стадо. Принадлежность посоха архиерея, иногда и архимандрита — сулок, или небольшой четыреугольный плат, которым при рукояти обвертывается посох для украшения его и для того, чтобы мягче и легче было нести его.

Историческая хроника «Мамаша Кураж и ее дети»

Одна из самых популярных пьес Б. Брехта — «Мамаша Кураж и ее дети» (1939). Это яркий пример параболы. Как пьеса-парабола, она имеет два плана. Первый — это размышления Брехта над современной действительностью, надразгорающимся пламенем Второй мировой войны.

Драматург так сформулировал идею пьесы, выражающую этот план: «Что в первую очередь должна показать постановка "Мамаши Кураж"! Что большие дела в войнах делают не маленькие люди. Что война, являющаяся продолжением деловой жизни другими средствами, делает лучшие человеческие качества гибельными для их обладателей. Что борьба против войны стоит любых жертв». Таким обра-зом, «Мамаша Кураж» — это пьеса-предостережение, она обращена не в далекое прошлое, а в ближайшее будущее. Историческая хроника составляет второй (параболический) план пьесы. Брехт обратился к роману немецкого писателя XVII в.

X. Гриммельсхаузена «Простаку наперекор, сиречь диковинное описание прожженной обманщицы и побродяжки Кураж» (1670). В книге на фоне событий Тридцатилетней войны изображались похождения маркитантки Кураж (т. е. смелой, храброй), подруги Симплиция Симплициссимуса (знаменитого героя романа Гриммельсхаузена «Симлициссимус»). В хронике Брехта представлены 12 лет жизни (1624—1636) Анны Фирлинг, прозванной мамашей Кураж, ее путешествия по Польше, Моравии, Баварии, Италии, Саксонии. В начале пьесы Кураж с тремя детьми отправляется на войну, полная надежды на легкую удачу и обогащение.

В финале Кураж, потерявшая на войне своих детей, с тупым упорством тащит свою повозку дальше по дорогам войны. Сопоставление начала и конца позволяет раскрыть параболически выраженную идею Брехта о несовместимости материнства, любви к детям, надежд на счастье с войной и надеждой за счет всеобщих страданий решить свои маленькие семейные проблемы. Раскрывая эпические черты пьесы, необходимо обратиться к структуре произведения и приемам его театральной постановки Брехтом. «Что касается эпического начала в постановке Немецкого театра, то оно сказалось и в мизансценах, и в рисунке образов, и в тщательной отделке деталей, и в непрерывности действия», — писал Брехт в работе «Модель "Кураж".

Примечания к постановке 1949 г.». Эпическими элементами также являются: изложение содержания в начале каждой картины, введение зонгов (песен, комментирующих действие), широкое использование рассказа (например, в одной из самых динамичных картин — 3-й, в которой идет торг за жизнь Швейцарца). К средствам эпического театра относится также монтаж, т.

е. соединение частей, эпизодов без их слияния, без стремления скрыть стык, а, наоборот, с тенденцией его выделить, вызвав тем самым поток ассоциаций у зрителя. Брехт в статье «Театр удовольствия или театр поучения?» (1936) писал: «Эпический автор Дёблин дал превосходное определение эпосу, сказав, что, в отличие от драматического произведения, произведение эпическое можно, условно говоря, разрезать на куски, причем каждый кусок сохранит свою жизнеспособность».

Каліцтва людей і тварин — Частина 1

Каліцтва худоби й людей УВАГА!!! НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ ЛЮДЯМ ЗІ СЛАБКОЮ ПСИХІКОЮ!!! каліцтва худобиФактично, «каліцтво» - не зовсім вірний термін, оскільки розрізи завжди зроблені з хірургічною точністю, краю порізів прижжени, а усередині й навколо туш отсутствовует кров. Повідомлення про незрозумілі вмертвіння свійських тварина й худоби вже багато років обговорюються в засобах масової інформації й у наукових колах, але однозначного рішення ця проблема дотепер не має. Американська журналістка Лінда Мултон Хоув, що створила на цю тему документальний фільм, затверджує, що загадка скалічення тварин народилася у вересні 1967 року. Першою жертвою таємничих "хірургів" виявився кінь по кличці Леді в Сан-Луїс-Велли (штат Колорадо, США). Сліди від копит тварини переривалися в 30 метрах від місця виявлення трупа, на шиї якого було здерто кілька шматків, м'яса...Спектр здогадів був широкий - від бузувірства фанатиків сатанинських культів до нападу лютих хижаків. Але вже й тоді місцеві жителі говорили про пролетавших тут низько над землею дивних ... У тім же 1967 року й теж у штаті Колорадо хазяїн одного з ранчо знайшов у двох милях відкаліцтва худоби пасовища труп свого улюбленця теляти Сниппи з дивними й страшними слідами катування

Краю ран були обпалені, начебто хтось користувався лазером; кров попередньо викачана, шкіра місцями здерта... "Коли я починала роботу над документальним фільмом,- говорить Лінда Хоув,- я не допускала думки про причетність до цього . Але пізніше мені довелося подумати про це, тому що свідки розповідали про безшумні світні об'єкти, що ширяють над пасовищами. Люди говорили також і про промені світла, що виходили від "безшумних вертольотів". Наступного дня тут знаходили покалічені трупи тварин".Були повідомлення й про літальні апарати з пілотами нелюдського виду, які щось робили біля тварин. каліцтва худобиВ 1980 році в місті Уако (штат Техас, США) один фермер у вечірній час бачив, як дві істоти метрового росту з більшими скошеними чорними очами несли теляти

Очевидець злякався й утік, але через три дні повернувся на місце події із дружиною й сином. Тут, вони знайшли тушу теляти, але в якому виді! Кістякової кістки, м'язи й внутрішні органи були відсутні, а шкіра була вивернута навиворіт і складена на землі поруч із хребтом без ребер... В 1983 році подружня пара зі штату Міссурі спостерігала через біноклі, як дві невеликих істоти в сріблистих костюмах, що облягають тіло, витягали паралізовану чорну корову в. Неподалік стояла високий ящерицеподобний "людина" із зеленою шкірою ( ?), ока його мали вертикальні зіниці. Восени 1989 року аналогічні випадки вмертвіння й нівечення тварин були відзначенікаліцтва худоби у Японії, потім у Канаді й, нарешті, знову з особливою частотою в Сполучених Штатах. У цьому ж році Лінда Хоув заручилася співробітництвом відомого фахівця-патологоанатома доктори Джона Альтшулера з Денвер (штат Колорадо, США). Крім того, з'явилася можливість проводити аналізи у ветеринарній лабораторії університету штату Орегон.

А матеріалів для досліджень ставало усе більше... Із грудня 1991 року до кінця січня 1992 року в штатах Оклахома, Канзас і Міссурі хтось полював за свійськими тварина, залишаючи на своєму шляху покалічені туші. Зі штатів Оклахома, Канзас і Міссурі надійшло близько 30 повідомлень про загадково вбиту й покалічену тварин. Шериф округу Грант, штату Оклахома, США Арчи ерик був вражений відсутністю яких-небудь слідів злочинців! каліцтва худоби25 січня 1992 року біля Окемахи (штат Оклахома, США) була знайдена мертва корова. Поруч із нею лежало безкровно відрізане вим'я, а на правій стороні грудної клітки був розріз. Резюме шерифа щиро говорило: "Сатанинський ритуал", але навіть він був уражений тим, наскільки точно й безкровно був зроблений розріз. У суботу, 2 лютого 1992 року з Оклахоми Чак Пайн приєднався до Лінди Хоув, щоб допомогти їй у зйомках. Шериф Арчи ерик сказав, що йому подзвонили з поліції Колдуелла (штат Канзас, США) про покаліченого бичка

Приїхавши на місце події, він взяв зразки тканин із зони розрізу й, для порівняння,- з неушкодженої частини тіла. Зразки помістили у формалін і направили для аналізу Д. Альтшулеру. Виявилося, що тканини покалічених тварин (кроликів, оленів, коней і рогатої худоби)каліцтва худоби піддалися високотемпературному (біля +180°C) розрізу, про що свідчить зсілий гемоглобін і клітинні зміни. В одному випадку (у штаті Орегон, США) тканини були зазубрені, як якби вони різалися зубчастими ножицями. Д. Альтшулер і Орегонская лабораторія підтвердили, що по лінії розрізу відзначені сліди високотемпературного впливу. Аналогічні впливи були виявлені Альтшулером і в бичка з Колдуелла. 11 лютого 1992 року Лінда Хоув одержала ще два повідомлення про скалічення худоби в Калумете (штат Оклахома, США) на ранчо Роберта Джекобса. Ранком 6 лютого хазяїн ранчо із сином Тревисом Дином виявив труп свого бичка, у якого була відрізана половина мови, а через овальний виріз були витягнуті гениталии й пряма кишка. І ніяких слідів, ніякої крові! У той вечір Тревис покликав свою подругу Джули Гамильтон на поле, де показав їй те, що там каліцтва худобиТрапилося

Близько 20:15 вони побачили світіння над полем, причому яскраво світився. Вогні на ньому були червон, жовті, блакитні й білі, і миготіли вони не послідовно, а хаотично. Джули злякалася й упросила приятеля повернутися в город. піднявся в небо й став випливати за очевидцями. Залишивши Джули біля її будинку, Тревис із батьком повернулися на поле. Там вони знову побачили світіння над пасовищем

10 лютого інший бичок виявився мертвим і покаліченим на тім же пасовищі Джекобса. У нього також була відсутня половина мови; а ліве вухо було як би спалене, і на його місці залишився "неідентифікований пухирчастий залишок". 4 березня помічник шерифа округу сержант Бентон Денни Варнер приїхав на ферму біля Хивассе (штат Арканзас, США). Там восьмирічна корова лежала на правому боці. У неї були відсутні ліве око й вим'я, була відрізана мова й вилучена шматок шкіри розміром 50 х 76 сантиметрів. Сержант Варнер написав у рапорті: "Я виявив, що мова в корови вилучений дуже гострим інструментом і відрізаний навскоси. Був відсутній ліве око. Вим'я теж вирізане дуже гострим інструментом. Ніяких ушкоджень на животі не замічене".каліцтва худоби Приблизно в ці ж дні в окрузі Уебстер (штат Міссурі, США) були виявлені 11 покалічених корів. Тоді ж люди спостерігали, дивні світні в небі. Аналіз тканин, узятих в 9 покалічених корів, знову показав сліди високотемпературного впливу. Сучасні медичні лазери дуже громіздкі й вимагають досить потужного електричного генератора. Хазяїн однієї із цих корів Джон Булдин повідомив, що через розріз на шиї в неї був витягнутий стравохід і зрізані соски з вим'я. І знову - ніяких слідів навколо... Основний обсяг крові був викачаний з корови, але земля поруч залишилася сухий

Железная дева

Железная дева
Железная дева, в средневековье орудие смертной казни, бывшее в употреблении в эпоху инквизиции и представлявшее собой сделанный из железа шкаф, в виде женщины, одетой в костюм горожанки XVI века. Поставив туда осужденного, шкаф замыкали, причем острые длинные гвозди, которыми была усажена внутренняя поверхность груди и рук Железной девы, вонзались в тело несчастного и причиняли ему мучительную смерть; затем подвижное дно шкафа опускалось, тело казненного сбрасывалось в воду и уносилось ее течением. А Железную деву инквизиторы, не мешкая, готовили для пыток или казни очередного еретика. Из средневековых хроник известно, что Железная дева пользовалась особой популярностью у монахов и служителей испанской и итальянской инквизиции.

По рассказам древних писателей, спартанский тиран Набис является первым изобретателем подобного способа казни (с использованием облика девы). Придуманный царем Набисом аппарат имел вид женщины, сидящей на стуле, и назывался Апегой, по имени жены тирана; с приближением осужденного, Апега вставала и закидывала ему на спину обе свои руки, усеянные, как и грудь автомата, острыми гвоздями, которые разрывали тело на части. Средневековые хроники упоминают о подобном автомате, придуманном испанской инквизицией и изображавшем статую Пресвятой Девы.

Приховання фактів про НЛО — Частина 5

Ця зброя повинне було нести одну мегатонну боєголовку й призначалося для руйнування підземних баз . "Джошуа" був вдало розроблений, але, наскільки мені відомо, ніколи не застосовувався. "екскалибур" не був готовий до порівняно недавнього часу, і тепер додаються безпрецедентні зусилля для розробки цього виду озброєння". Незважаючи на ретельне приховання, інформація об все-таки доходила до деяких офіційних осіб, хоча й високопоставлених, але все-таки не "присвячених". І викликала їхнє занепокоєння.В 1955 році з дивним для часів розпалу "холодної війни" закликом звернувся до військових і наукових сил націй знаменитий американський генерал, командуючий Тихоокеанськими збройними силами Дуглас Макартур: "Нації миру повинні об'єднатися, тому що наступна війна буде війною міжпланетної... Нації миру повинні будуть... утворити загальний фронт проти з інших планет" (Нью-Йорк таймс, 1955, 9 жовтня). Не меншою сенсацією того ж року стала заява автора знаменитого "плану Маршалла", що був міністра закордонних справ США генерала Дж.

К. Маршалла: "Влади США встановили той факт, що доставляли на відвідувачів з космосу, і ці гості, перед тим як приземлитися й установити контакт, намагалися виробити метод існування в нашій атмосфері". У результаті дослідження проблеми експертною групою був зроблений висновок, що не тільки широкої громадськості, але й конгресу про неї в жодному разі говорити не можна. Це може привести до економічної й релігійної катастроф, національній паніці й, як наслідок, канархии.

А оскільки таємність повинна зберігатися навіть відносно конгресу, були запропоновані шляхи фінансування проектів і досліджень в обхід уряду - з військового бюджету й з таємних непідзвітних фондів ЦРУ. ЦРУ знайшло додаткове джерело надходжень - наркотики. Вільям Купер указує на один з головних каналів їхньої доставки в США: "Наркотики з Південної Америки рибацькими судами доставлялися на морські бурові платформи техаської фірми Zapata Oil, а звідти кораблями постачання переправлялися на берег, минаючи митницю й берегову охорону, без огляду й не збуджуючи ні в кого цікавості... План здійснився навіть краще, ніж очікувалося... Поступово ЦРУ поширило свій контроль над всіма наркоринками миру". Відомий дослідник Вільям Ф. Гамильтон уважає, що в цій історії багато чого міг би прояснити колишній президент США Джордж Буш: "Буш був заступником директора ЦРУ. Саме йому належать нафтові платформи в узбережжя

Саме він замішаний у перекиданні наркотиків з Південної Америки в Північну, щоб фінансувати ..." Так це чи ні, але темп робіт зі створення підземних баз значно зріс. В 1959 році всесвітньо відома "Ренд Корпорейшн" проводить симпозіум з питань будівництва підземних споруджень за участю представників 650 різних організацій. Під час заключної доповіді були показані машини, здатні прокладати підземні тунелі діаметром 15 метрів (п'ятиповерховий будинок!) зі швидкістю 1,5 метра в годину. Крім того, були продемонстровані фотографії величезних тунелів і підземних приміщень, що робили враження гігантських споруджень і навіть цілих міст

Прикриттям будівництва підземних баз для була так звана "Альтернатива-2" - секретна програма, вироблена в США в 1957 році. Ця програма виживання людства на випадок ядерної війни або іншої катастрофи планетарного масштабу припускала створення розгалуженої мережі підземних міст, з'єднаних між собою тунелями. Планувалося в загрозливий період переселити в ці міста вибраних представників всіх культур і професій, щоб вони змогли вижити й тим самим зберегти рід людський. До початку 90-х років на засоби різних "надзвичайних фондів" і наркоринка побудовані, як уважають деякі дослідники, 75 підземних баз і 32 перебували в різних стадіях будівництва. На думку американських уфологов, на південно-заході США була створена ціла мережа цих підземних споруджень.Подібні спорудження, думають, побудовані не тільки на території США, але й в інших районах земної кулі: на базі ВМФ США (про.

Гуам), у Південній Африці (Трансвааль), в Австралії - база Пайн-Геп ("Об'єднана база оборонних космічних досліджень", що підкоряється американському Агентству перспективних оборонних дослідницьких проектів - DARPA). Ці спорудження оснащені новітніми засобами комунікації й розташовуються настільки глибоко під землею, що в стані витримати пряме влучення атомної бомби. Основним доказом секретних робіт з є потужна структура військових і спеціальних служб, що зложилася в США до 1990 року й діюча донині. Нижнім рівнем цієї структури є військові розвідки (сухопутних військ, ВВС і ВМФ). Вони мають інструкції з реєстрації аномальних об'єктів і зобов'язані доповідати про їх на другий рівень - у Розвідку Міністерства оборони (DIА - аналог російського ГРУ).

Ці дані осідають у секретному відділі DС5 Агентства оборонних інформаційних систем DISА). Відділ DС5 часто згадується в службовій переписці як сховище грифової інформації про , але, імовірно, його бази даних не уведені в мережу, тому що хакерам не вдалося їх знайти. Іншими ланками другого, аналітичного рівня, є ряд інститутів при секретних службах. Перелічимо їх нижче: •Науково-дослідне керування Міноборони (R&DВ), використовуючи нагромадження відділу DС5, становить загальну картину виявлень і розробляє глобальну стратегію

•НДІ військово-повітряних сил (АFRD) досліджує літні якості . Ряд військово-повітряних баз (Неллис у Неваде, Кертленд у Нью-Мексико й інші) прямо задіяні в цих розробках. • Офіс Наукової розвідки ЦРУ ( СIА-ОNSI) збирає дані про виявлення й по усьому світі, як правило, агентурними способами. Також його співробітники вивозять артефакти з інших країн, у тому числі оперативними й контрабандними способами. •Агентство перспективних оборонних досліджень (DАRРА) покликано застосовувати добуті відомості у військових технологіях

•Команда парапсихологических досліджень (РRU) Міністерства оборони. До 1982 року вона спеціалізувалася на гіпнотичних допитах свідків з метою вивідати додаткові деталі. Це, однак, було самим необразливим. Пізніше, після перепідпорядкування ЦРУ, у хід пішло також стирання й інші операції над особистістю. Окремим профілем цієї групи є вироблення навичок для спілкування с. Ввидим, що до проблеми мають відношення цілі армії агентів і державних осіб США.

Чому їм доводиться або хочеться приховувати щось? І головне - що? Ті ж питання можна задати урядам і спецслужбам всіх країн миру....

Приховання фактів про НЛО — Частина 4

ЦРУ знайшло додаткове джерело надходжень - наркотики. Вільям Купер указує на один з головних каналів їхньої доставки в США: "Наркотики з Південної Америки рибацькими судами доставлялися на морські бурові платформи техаської фірми Zapata Oil, а звідти кораблями постачання переправлялися на берег, минаючи митницю й берегову охорону, без огляду й не збуджуючи ні в кого цікавості... План здійснився навіть краще, ніж очікувалося... Поступово ЦРУ поширило свій контроль над всіма наркоринками миру". Відомий дослідник Вільям Ф. Гамильтон уважає, що в цій історії багато чого міг би прояснити колишній президент США Джордж Буш: "Буш був заступником директора ЦРУ.

Саме йому належать нафтові платформи в узбережжя. Саме він замішаний у перекиданні наркотиків з Південної Америки в Північну, щоб фінансувати ..." Так це чи ні, але темп робіт зі створення підземних баз значно зріс. В 1959 році всесвітньо відома "Ренд Корпорейшн" проводить симпозіум з питань будівництва підземних споруджень за участю представників 650 різних організацій. Під час заключної доповіді були показані машини, здатні прокладати підземні тунелі діаметром 15 метрів (п'ятиповерховий будинок!

) зі швидкістю 1,5 метра в годину. Крім того, були продемонстровані фотографії величезних тунелів і підземних приміщень, що робили враження гігантських споруджень і навіть цілих міст. Прикриттям будівництва підземних баз для була так звана "Альтернатива-2" - секретна програма, вироблена в США в 1957 році. Ця програма виживання людства на випадок ядерної війни або іншої катастрофи планетарного масштабу припускала створення розгалуженої мережі підземних міст, з'єднаних між собою тунелями. Планувалося в загрозливий період переселити в ці міста вибраних представників всіх культур і професій, щоб вони змогли вижити й тим самим зберегти рід людський. До початку 90-х років на засоби різних "надзвичайних фондів" і наркоринка побудовані, як уважають деякі дослідники, 75 підземних баз і 32 перебували в різних стадіях будівництва. На думку американських уфологов, на південно-заході США була створена ціла мережа цих підземних споруджень. Подібні спорудження, думають, побудовані не тільки на території США, але й в інших районах земної кулі: на базі ВМФ США (про.

Гуам), у Південній Африці (Трансвааль), в Австралії - база Пайн-Геп ("Об'єднана база оборонних космічних досліджень", що підкоряється американському Агентству перспективних оборонних дослідницьких проектів - DARPA). Ці спорудження оснащені новітніми засобами комунікації й розташовуються настільки глибоко під землею, що в стані витримати пряме влучення атомної бомби. Далі net.ua/ufo/../img/ lnk-right.

bmp" alt="приховання нло: частина 2" hspace="15" vspace="10" hspace="15" vspace="10" align="middle"

Джерела інформації:

1. В. Шелепов ": операція "Приховання"". 2. В. Григор'єв " і спецслужби США: залізна завіса"

нлоА тим часом секретні відносини уряду США із продовжують активно розвиватися. "Мій друг був переведений на надсекретну роботу на закриту військову базу в Уайт-Сендз. Там у його обов'язку входило... виписування фальшивих паспортів і офіційних паперів для... тих, які волею уряду повинні були жити серед американцев. самі вручали свою долю в руки вищої влади. За їхніми словами, вони давно блукають у космосі в пошуках нового місця проживання, тому що їхня планета вичерпала всі ресурси. Я тверезо дивлюся на речі й прекрасно розумію, що мої слова схожі на марення божевільного, але, на жаль, все це - правда. Мій близький друг також повідомив, що розплачуються з нашим урядом чистою платиною, що вони в надлишку привозять із собою. Я часто замислююся: чим же пояснити всю цю багаторічну неправду американського уряду?

Думаю, робилося це з остраху загальної паніки через психологічну непідготовленість людей. Факт існування вищої цивілізації, технологічно більше зробленої, чим наша, міг дестабілізувати не тільки розуми людей, але й упорядкований хід життя на всій планеті. Міг початися масовий психоз. Але сьогодні година пробила!" Це в 1995 році привселюдно заявив по телебаченню й у пресі знаменитий американський астронавт Гордон Купер.Березень 1955 року. Наказом НСК-5412/1 у США створена група координації планування на чолі з Нельсоном Рокфеллером, що займав також пост спеціального консультанта при президенті по стратегії "холодної війни".

У групу входили також директор ЦРУ, представники міністерства оборони й державного департаменту. На думку ряду американських уфологов, однієї із причин створення цієї групи було порушення домовленості 1954 року із президентом Ейзенхауером про невтручання в справи землян. Покалічених у результаті досвідів людей і тварин знаходили по всій території США. Крім того, виникла підозра, що не представляють у комітет "Маджорити-12" повних списків і тимчасово забраних для досліджень землян, а також те, що не всіх викрадених людей вони повертали. Листопад 1955р. Наказом НСК-5412/2 у США створена експертна група із влиятельнейших осіб держави на чолі з головою Гордоном Дином і директором проекту Генрі Киссинджером (перед цим протягом півтора років цю посаду в прототипі групи займав д-р Збигнев Бжезинский). Офіційне завдання - дослідження "всіх факторів, які залучені в проведення й реалізацію зовнішньої політики в ядерне століття". Однак, на думку фахівців, створення групи з таким обтічним формулюванням завдання було лише прикриттям, необхідним для відповідей на питання преси щодо регулярних зустрічей настільки впливових людей

Ряд зустрічей, на яких часто брав участь глава групи координації планування, створеної в березні цього ж року, Нельсон Рокфеллер, проходив на військово-морській базі Гуантико (штат Вірджинія). Частина зустрічей проходила десь у секретному місці в Мериленде, куди можна було добратися тільки повітряним шляхом. Кодова назва цього місця бути "Сільський клуб". Дружина й друзі Киссинджера згадують, що ніколи до цього не бачили його настільки зайнятим і стурбованим: "Схоже, що він жив в інший світі, у якому не було місця ні для кого". Як затверджують американські уфологи, що серйозно займалися цим періодом, головним завданням експертної групи, керованої Киссинджером, було з'ясування щирих масштабів присутності й діяльності на . Колишній співробітник спецслужб Вільям Купер, безпосередньо зв'язаний у свій час із цими проблемами, в 1989 році заявив: "Важливим результатом досліджень виявилося те, що використовують людей і тварин як джерела одержання залоз внутрішньої секреції, ензим (ферментів), гормональних секреций, крові й жахаючих генетичних експериментов. пояснювали ці дії як необхідні для їхнього виживання. Вони заявляли, що їхня генетична структура зруйнована й вони більше не можуть відтворювати собі подібних, що, якщо вони не зможуть поліпшити свою генетичну структуру, їхня раса незабаром припинить своє існування

Ми дивилися на їхні пояснення із крайньою підозрою. Оскільки наші озброєння були буквально марні проти , "Маджорити-12" вирішила продовжувати дружні дипломатичні відносини з ними доти, поки ми могтимемо розробити технологію, що дозволила б нам кинути їм військовий виклик. Еківоки були зроблені убік СРСР і інших націй для об'єднання зусиль із метою виживання людства. Тим часом розроблялися плани створити дві системи озброєння, використовуючи звичайну і ядерну технологію, що, можливо, привела б нас до паритету з ними ().

Результатом цих досліджень були проекти "Джошуа" і "екскалибур". "Джошуа" являв собою зброю, захоплена в Німеччини й здатне в той час пробивати чотири товстих броньованих аркуші на відстані двох миль, використовуючи узконацеленние низькочастотні звукові хвилі. Як представлялося, ця зброя буде ефективним проти і їхньої променевої зброї. "екскалибур"представляв із себе зброя, несомое ракетою із середньою дальністю польоту 10 кілометрів, відхиленням від поставленої мети не більше ніж на 50 метрів, здатної проникати на 1000 метрів у глиб м'якої кам'янистої породи типу туфу й твердих ґрунтів, які зустрічаються Внью-Мексико.

Сочинение описание пейзажей Левитана

Родился Исаак Ильич Левитан в посаде Кибарты, близ станци Вержболово Ковенской губернии 18 августа 1860 года. Ремеслу художника он обучался в Училище живописи, ваяния и зодчества, где занимался в пейзажной мастерской, руководимой Саврасовым. Его ученические работы «Вечер», «Солнечный день. Весна» были высоко оценены мастерами живописи: Левитан получил Малую серебряную медаль V Передвижной выставки. Так начинался творческий путь художника, в чьем творческом наследии отразилась и запылала всеми своими яркими красками красота русского пейзажа. «Осенний день. Сокольники», «Вид Симонова монастыря», «Вечер на пашне», «Река Истра», «Пасмурный день на Волге», «Под вечер», «Золотой плес», «После дождя», «Ветхий дворик», «Тихаяобитель», «У омута», «Свежий ветер», «Владимирка», «Март», «Весна. Большая вода», «Весна.

Последний снег», «Золотая осень», «Свежий ветер» — вот далеко не полный список его работ, вошедших в сокровищницу русской пейзажной живописи. При этом необходимо учесть, что творческая жизнь мастера была недолгой — чуть больше четверти века.

Картины «Осень» и «Заросший дворик» —одни из первых в творческой жизни художника, высоко оцененные критикой. Левитан мог наизусть произнести строки из статьи Н. Александрова, в которой давался обзор передвижных выставок: «Солнечный свет, деревья, зелень, строения, все это написано просто мастерски, во всем проглядывает чувство художника, его бесспорно жизненное впечатление от природы...

» Художнику в это время было семнадцать лет, но успех, залогом которого являлись талант и мастерство Левитана, продолжал сопутствовать ему всю жизнь. Пейзажи Левитана отображают красоту родной природы во всех ее проявлениях. Сам художник писал: «Нет лучше страны, чем Россия! Только в России может быть настоящий пейзажист». Левитан умел языком красок рассказывать людям о горе и печали. Например, картина «Вечер на озере».

У берега сушатся сети, острые вершины елей отражаются в зеркальной поверхности. Никакие трагические события на картине не изображены, но зрителя пронизывает какое-то непреодолимое чувство печали.

Одно из самых трагических произведений — «Над вечным покоем». В это время Левитан гостил в имении Ушаковых, которое находилось на берегу озера Ост. Недавно художник пережил тяжелый удар, который подорвал его и без того слабое здоровье. По приказу, подписанному Александром III, все евреи должны были оставить Москву к 14 июля 1892 года.

Левитан был признанным художником, гордостью страны, но и на него распространялся этот приказ. Вскоре благодаря стараниям П. А. Брюллова художнику было разрешено жить в Москве. Знакомые Левитана не замечали в нем резких перемен, он вел свой обычный образ жизни. Оскорбление, нанесенное ему, ушло вглубь, но его все чаще стали посещать приступы тоски. В таком настроении были написаны картины «Вечерний звон» (работая над ней, художник напевал любимую песню «Вечерний звон» на слова Козлова) и «Владимирка».

Первый эскиз картины «Над вечным покоем» Левитан писал в большом зале ушаковского дома. Интересно, что создавалась эта картина Левитаном под музыку. Страстные и мятежные шопеновские ноктюрны сменялись Бахом. Но чаще всего Левитану хотелось слышать траурный марш из «Героической симфонии» Бетховена.

Его скорбными и торжественными звуками словно пропиталась кисть художника. Любуясь окрестностями, художник был очарован огромным небосводом. Кажется, нигде прежде не видел он такого бесконечного неба. Однако пейзаж изображает не эту светлую безоблачность, а грозовое, грозное и мрачное небо, которое как бы вступает в спор с застывшей тишиной озера. По признанию самого художника, в этой картине отображена вся его душа: «В ней я весь, со своей психикой, со всем моим содержанием». Тяжелые, сумрачные облака, устрашающие нас в момент ненастья, на самом деле похожи на Время.

Они проходят так же, как и Время, относительное и вечное одновременно.. Для того чтобы подчеркнуть вечность, Левитан в своей картине заменил современную церковь древней деревянной церквушкой из Плеса. В ее окнах светится огонек — значит, там человек, там жизнь. И этот маленький светлячок среди бескрайней природы свидетельствует о непрерывности жизни. Одни умирают — другие рождаются. Но что ты, маленький, ничтожный человечек, сделал для вечности?

Ты уйдешь, вместе с тобой уйдут и твои ежедневные заботы, страхи и страдания. Останется вечная природа, вечный покой, вечные облака, вечное озеро. Однако Левитан умел не только страдать, многие его произведения звучат, как гимн надежды и молодости.

Одним жарким июньским утром Левитан вернулся с прогулки без написанного этюда, но с букетом одуванчиков. Художник написал букет одуванчиков в простой глиняной крынке, вложив всю свою нежность в эти зыбкие стебельки.

Уже будучи учителем, Левитан увлекал своих учеников рассказами о том, сколько наслаждения ему доставляет писать цветы: «... вы почувствуйте, что они живые, что налиты соком, тянутся к свету: надо, чтобы от них пахло не краской, а цветами». Наверное, каждый зритель может почувствовать аромат осенней природы, увидев левитановский пейзаж «Золотая осень ». Да, осень на его картине поистине золотая — сколько радости и наслаждения дарит это золото осени. Кое-где еще проглядывает зелень, но в этом временном затишье, покое уже чувствуется страсть и сила надвигающейся зимней стихии. Еще светит теплое, нежное солнышко, река еще не скована льдом — ив этом прелесть осени.

Осень заставляет человека забыть о летней суматохе и подготовиться к зимнему ненастью. Левитан любил родную природу, умел наслаждаться ее красотой и величием и подарил нам возможность увидеть эту красоту его глазами — глазами мастера живописи.

Зет

Зет
Зет (Ζήτης), в греческой мифологии один из братьв Бореадов, сын Борея (Βορέας) и Орифии, брат Калаида.
Зет и Калаид (Κάλαις) известны под общим именем Бореадов и представлялись окрыленными. Они принимали участие в походе Аргонавтов, во время которого, прибыв во фракийский Салмидесс к царю Финею, освободили свою сестру Клеопатру, жену Финея, с ее сыновьями, из темницы, куда она была посажена мужем по наущению второй его жены Идеи. По другой версии сказания, Зет и Калаид освободили самого Финея от гарпий. Они погибли, преследуя гарпий, а по другим сказаниям были убиты Гераклом, на острове Теносе, где показывали их гробницы. Говорили, что одна из колонн, стоявших на этих гробницах, вращалась при дуновении северного ветра Борея.

Историческая справка.
Греческие предания о братьях Зете и Калаиде подробно изложены в труде историка античного мира Лудольфа-Эдуарда Стефани "Борей и Бореады", изданном в Санкт-Петербурге в 1871 году.
Стефани Лудольф-Эдуард (1816—1887), филолог и археолог. Учился в Лейпцигском университете; много путешествовал с археологическими изысканиями по Европе и Малой Азии; в 1846 году был приглашен графом Уваровым на кафедру профессора древнеклассической филологии, эстетики и теории искусства в Дерптский университет; в 1850 году переехал в Петербург и был избран в члены Российской Академии наук; позже был хранителем Эрмитажа и членом Императорской археологической комиссии. Его труды: "Борьба Тесея и Минотавра" Лпц., 1842); "Путешествия по местам легенд Северной Греции" (Лпц., 1843); "Потрясающий Геракл" ("Memoires der Petersburger Akademie", т. VIII): "Борей и Бореады" (Императорская библиотека, т. XVI, СПб, 1871); "Античное собрание Павловского музея" ("Античность в землях древнего Боспора Киммерийского", СПб, 1854); "Apollon Boedromios" (СПб., 1860: на русском языке в "Записках Академии наук", 1863, № 1); "О подлоге имен древнеклассических художников на разных камнях" ("Ученые записки Императорской академии наук", т. I) и многие другие исторические исследования.

Цербер

Цербер

Цербер или Кербер (Κέρβερος), в греческом мифотворчестве сторожевой пес царства мертвых, охраняющий вход в мир Аида. Гомеру такой пес уже известен, но с именем Цербер он упоминается впервые у Гесиода. При пропуске теней в подземное царство Цербер на берегу Стикса ласково виляет хвостом, но тех, которые пытаются выбраться оттуда, он пожирает (Гесиод, Теогония, 769-774). Позднее возникло представление о том, что он пугает и всех входящих в загробную обитель; в имени Цербер древние греки видели синоним слова опасность (Гезихий, Хроники, 21). Наряду с Лернейской гидрой и Немейским львом Цербер относился к самому ужасному потомству Ехидны и Тифона (Гесиод, Теогония, 306-313). Однако Орфей, спустившийся в царство мертвых за Эвридикой, сумел очаровать Цербера своей пленительной музыкой.

Согласно народному представлению, для умилостивления чудовища входившие в подземное царство предлагали ему медовые лепешки. Так, помогая Энею проникнуть в потусторонний мир, Сибилла бросила Церберу лепешку, пропитанную настоянным на снотворной траве вином (Вергилий, Энеида, VI 417-423). На вазовых рисунках и других произведениях античного искусства Цербер изображался в виде громадного злого пса; в более древнюю пору Цербера изображали по обыкновению с двумя головами и змеиным хвостом (как Герионова пса Орфра, который первоначально был тождествен с Цербером), иногда — с одною головой, но со змеями на спине, шее и животе; позднее установилось представление о Цербере как о трехголовом псе, причем средняя его голова иногда изображалась львиной.

Геракл, по приказанию царя Эврисфея, должен был доставить Цербера из подземного царства на землю, что ему и удалось выполнить. Путешествие в царство Аида за Цербером стало последним двенадцатым подвигом Геракла. Аид разрешил Гераклу увести Цербера, если только он сумеет одолеть его, не применяя оружия. Геракл схватил пса за шею. Ядовитый змей, заменявший чудовищу хвост, попытался укусить Геракла, но защищенный львиной шкурой Геракл не ослаблял своей хватки до тех пор, пока пес не стал задыхаться. Связав Цербера, Геракл, где волоча его на веревке, а где неся на руках, вышел из потустороннего мира. Цербер сопротивлялся, отводил глаза от дневного света, неистовый лай доносился из всех его глоток. Слюна его текла по зеленеющим полям, а из нее произрастал ядовитый цветок аконит, который также называют гекатиной, поскольку первой его использовала богиня мщения Геката. Этот цветок заваривала в свое колдовское зелье Медея (Овидий, Метаморфозы, VII 406-419). Геракл доставил Цербера к Эврисфею, а затем по приказу царя вновь водворил в Тартар (Аполлодор, II 5, 12).

Целеры

Целеры

Целеры (Celeres), в античной истории фамильное прозвание многих греческих родов, таких как: Цецилии, Кассии, Клавдии, Корнелии, Корвины, Домиции, Проперции и другие семейства. Из целеров, принадлежность которых к определенному роду не удостоверена, более известен римский всадник Публий Целер, управлявший частной казной императора Нерона в одной из провинций Азии. По приказанию Нерона в 54 году нашей эры. он отравил проконсула Азии Марка Юния Силана; кроме того, совершил ряд преступлений и убийств, по поводу которых провинциалы возбудили против него обвинение. Нерон, не имея возможности оправдать Целера, затягивал, насколько мог, процесс, пока Целер в 57 году не упредил приговор добровольной смертью.

В царский период римской истории целеры составляли гвардию из трехсот граждан, избиравшихся из трех триб: Рамнов, Тициев и Люцеров, по ста человек от каждой, и состоявших при царе в мирное и военное время (Ливий и Дионисий). Моммзен видит в них регулярную конницу, хотя, по свидетельству некоторых древних историков, отряд целеров состоял из пехотинцев или из пехотинцев и кавалеристов. Командиром целеров был Трибун Целерум, имевший право заменять царя в народном собрании и сенате. По мнению Моммзена, таких трибунов было три, причем они имели значение и положение простых командиров конницы, соответствуя военным трибунам пехоты.