Різноманіття мистецтва ляльок

Різноманіття мистецтва ляльок

Древнє й різноманітне мистецтво - театр ляльок - пережив велику, дивну історію. Ми спробували глянути на неї з погляду тих методів роботи, які з особливою виразністю зложилися й продовжують розвиватися сьогодні. Ми розглянули дві готові моделі, вони стали перед нами в тім очищеному, звільненому від домішок якості, у якому практично в житті, у театральній практиці існувати не можуть.
Кожна театральна індивідуальність, художник, як би сам він не формулював завдання своєї творчості, до якого би методу себе не відносив (або не відносила б його теорія, критика), завжди богаче, цікавіше, різноманітніше будь-якого укладення, будь-якого закону, будь-якого методу! Новий метод ще тільки складається на наших очах: ми присутні сьогодні при живому, енергійному пошуку його можливостей, границь, його поки що ще виявляються закономірностей.

Традиційний театр створив видатне мистецтво. Будемо ж його судити по його власних законах. І минаючи міркування про те, що не вдалося йому, спробуємо ще й ще раз зачудуватися його таланту створювати типовий образ- маску, тип, з якої здатний сформуватися національний герой, рано або пізно стає гордістю світової культури. Так спробуємо ще й ще раз відзначити дарунок цього мистецтва до створення справді метафоричної, хоча й умовно-схематичній драмі.

Система умовного психологізму, що має також давні коріння, народилася й зложилася в самостійне, високопрофесійне мистецтво вже в наші дні - у середині XX століття. Згадаємо, як говорив Зразків, творець і видатний теоретик цієї системи, про народний кукольнике И. А. Зайцеві, що починав співробітничати із ГЦТК, залишаючись там як би представником, своєрідним еталоном народного мистецтва: «Нам не можна було під нього підроблятися. Що абсолютно щиро, а тому й повноцінно в нього, то було б вульгарним стилізаторством і навмисним наивничаньем у нас».

Велич образцовского методу саме в тім, що він зумів рішуче перетворити старі традиції. Це мистецтво будувалося як би на новому місці - у суперечці, у полеміці зі старим мистецтвом. Воно не підроблялося, не наївничало. У мистецтва Образцова виявився вірний і надійний помічник - наріжним каменем цього театру стала «система» К. С. Станіславського, органічно, природно прийнята кукольниками. Будемо ж судити й цей метод по його внутрішнім, ньому властивим законам. Не будемо пред'являти до нього вимог і мірок традиційного театру й домагатися від нього створення національного героя - типу або народження народної драми. Ні того, ні іншого він робити не стане, тому що в нього зовсім інші призначення, інший борг перед життям. Він створив чудову акторську школу, не тільки геніїв, але й плеяду видатних майстрів. Її заслуга - у законах побудови в театрі ляльок динамічно розвивається, психологічно достовірного образа.

Зараз складається ще один метод. Він синтетично використовує досягнення своїх попередників, не стискуючи себе, втім, і у використанні методів, уроків інших видовищних мистецтв. Він сприяє створенню громадянсько-гострих, полемічно-заразливих спектаклів, відмовляється від звичного впливу на глядача, чекає не тільки його співучасті, але й суперечки, навіть заперечень, завжди - соразмишлений. Новий метод не знайшов ще своїх певних, закінчено-сформованих закономірностей.

Ми можемо скоріше вгадувати шляхи його розвитку, ніж формулювати досягнення. І проте ми можемо з достатньою впевненістю припустити, що присутні при складанні нової форми театру, що дозволить народитися зовсім новим якостям режисури, тої професії, що вже вбирає у свою компетенцію всі те коштовне, що може запропонувати сьогодні розвиток поетично-метафоричної драми, - нові методи сценографії, новаторський характер музичного рішення спектаклю. На зміну емпірично-пошуковій режисурі, чим була по перевазі режисура умовно-психологічного театру ляльок, підлегла насамперед завданню акторського виявлення драми, режисерського задуму й всіх пов'язаних з ним життєвих опосередкувань, приходить режисура, що розглядає актора одним із засобів театральної виразності поряд з безліччю інших театральних засобів - метафорично-значимими виявленнями чисто сценографических, музичних образів. Приходить режисура, що вчиться підкоряти саму фактуру дії завданню побудови спектаклю-метафори, спектаклю, створеного за законами поетичних тропів.

Будемо ж цінувати в кожному мистецтві його власні достоїнства, будемо сподіватися, що всі вони прагнуть виразити правду життя й тільки нею ведені у своїх пошуках.
Згадаємо: адже й Дідро, і Коклен-Старший, і Крег, і Станіславський, і Брехт домагалися від театру тільки цього - тільки правди, тільки Великої Правди Життя! І ця Правда, народжуючись у спектаклях різних країн, різних століть, різних поколінь, завжди знаходила особливі форми вираження, ті форми, які диктувала їм система мислення їхнього часу.
І в театрі ляльок - так само. І цей театр жадає Правди. Жадав її завжди. І завжди - доступними йому засобами- намагався звертатися до серця людини, до його емоцій, розуму. І як би далеко по своїх проявах не відстояли ці спектаклі друг від друга, кращі з них завжди були провісниками правди життя, боролися за її досконалість. Правди в різних доступних цьому мистецтву формах
Маски, ляльки й маріонетки