Подальша історія Московського театру

портрет невідомої акторки
Портрет невідомої акторки

Подальша історія Московського театру

Титов же майже до кінця життя «розсьорбував» (як говорили в просторечье) борги, зроблені їм при організації московського театру. Майже через десять років, в 1775 році, знемагаючи від кредиторів, він подав несамовиту чолобитну: «Всемилостивейшая государиня! В 1767 році Ваша Імператорська Величність всемилостивейше повеліли Соляній конторі видати мені позичково 1725 рубльов на зміст Московського театру. Цей зміст заподіяло мені щиру погибель. Я вошол у борг, що руйнує зовсім мій стан. Всі села мої закладені, і без людинолюбства деяких моїх кредиторів втратився б я вже давно не тільки сіл, але й денної їжі. Милосердя Вашої Імператорської Величності ні в чому незрівнянно. До нього єдиному прибігаю. Полегшите, всемилостивейшая государиня, жорстокість стану мого й, подвигнувшись на жалість нещастям дружини й дитин дітей моїх, простите мені з людинолюбства борг мій, якого невідступно вимагаючи нині Соляна контора ввергає мене в сущу погибель». Катерина наказала цей борг «прийняти на щет кабінету» і тим самим звільнила бідного колишнього «директора».

Подальша історія й самий Московський театр і його директори була також аж ніяк не безхмарна. Одержавши «привілей», Бельмонти зібрав досить більшу трупу, в основному з тих, хто грав ще в Титова. Однак імператриця поставила антрепренерам умова, «що колишні при тім (театрі Титова) актори можуть до них іти добровільно або обрати собі іншу службу й ніякого їм у тім примуса не був». Тому італійці уклали з виконавцями офіційні контракти, представлені в поліцію. У першому з них значилося: «1769 року майя 20-го акторка Єлизавета Федорова дочка Іванова уклала той контракт із власниками московського театру в тім, що бути їй при їхньому театрі актрисою від зазначеного числа цілої рік, а за оное одержати їй у рік платні чотириста п'ятдесят рубльов, а коли вона на інший рік залишитися не пожалает, те повинна про оном оголосити до строку за два місяці, а естли не оголосить, то залишається на інший рік безспірно».
Другий контракт був укладений 1 вересня того ж року й відразу з усіма іншими акторами «мужеска й женска підлоги», що зобов'язалися «бути в акторській посаді», а хто саме, ті під контрактом підписалися: «Василь Помаранч з женою, Іван Калиграф з женою, Семен Голоушин, Іван Миняков з женою, Ілля Соколов, Єгор Залишкин, Федір Андрєєв з женою, Андрій Ожогин з женою, Олексій Синявский із сестрою» (а по скількох одержувати їм платні - «про тім усякої в підписці своєї йменує»).

олександр петрович сумароков
Олександр Петрович Сумароков, письменник, поет, драматург

Домовилися «письмово» власники театру й із драматургом Сумароковим, «щоб без його згоди його творів не представляти» (п'єси Олександра Петровича були в цей час уже й у Москві основою російського репертуару). Він допомагав ще й у навчанні акторів, про що з гордістю повідомляв Катерині II: «Вишеслав» і «Лихоимец» представлені тут були. Публіка була задоволена досить. Актори мною навчені були й уже не так грали пиеси, як колись, будучи научаеми Титовим, або паче їм у всім зіпсовані». Із властивої йому пристрастю Олександр Петрович віддався тепер Московському театру. Він пікся про гідне виконання своїх п'єс, і пікся цілком безкорисливо, тільки з «любочестия»: «в іншому мого прибитка ні, хоча театр буде, хоч немає; моє про словесні науки прагнення велике!» - як завжди, гарячився Сумароков. Самій імператриці скаржився він, що ще при Титове «актор Базилевич із Москви майже втік, і чутно, що Елагин його або прийняв уже, або прийняти хоче; а від того тут нових комедій бути не може, тому що комусь ролі слуги грати; а в Петербурзі досить і Шумского». Але головне, потрібна гідна перша акторка, а Єлизавета Іванова, на його думку, «стільки ж у своєму поводженні зіпсована, скільки до декламації здатностей має». «Ах, якби мені не було перешкод, так ще сильне вспоможение!» - викликував перший директор першого російського театру, відставлений від нього в Петербурзі й мечтавший у Білокамінній взяти творчий реванш

Але Олександр Петрович ніяк не міг звикнути до самобутності Москви, її стихійному духу й, головне, до самовладдя, що царили тут багато в чому - і в театральному житті в тому числі. Схотілося двом молодим знатним дамам - дочки самого головнокомандуючого Салтикова і її приятельці - «видети трагедію «Синава», що вони не видали». (Драматург до цього часу переробив свої перші п'єси, і вони йшли в новій редакції.) Природно, що їхнє бажання вирішили виконати. Однак за добу до призначеного подання «Синава» і комедії «Три брати» з'ясувалося, що перша акторка на репетицію їхати не може, «тому що вона п'яна, а на інший день із похмілля», і автор порахував себе вправі скасувати спектакль. Але граф Салтиков обрушився на Сумарокова «із превеликим гнівом»: «Для чого ти вплітаєшся в подання драм!» «Для того, щоб вони були добре грані», - відповідав гордий драматург. «Немає тобі справи до подань і акторів; не вчи їх, як грати; я їм наказую! Я на зло тобі велю грати «Синава» післязавтра!» - розійшовся головнокомандуючий і наказав «оголосити, що буде трагедія «Синав» і того ж автора комедія». А під час спектаклю граф Салтиков, подхватя під руку Єлизавету Іванову, «яку почав дарувати», сам вийшов «з етою дівкою» через лаштунки на сцену, під загальний регіт залу для глядачів

Олександр Петрович же «чотири дні від цієї досади хворий був» і писав імператриці: «обороните мене від цієї людини нахабного». Катерина, одержавши листа, зробила на полях його помету «Сумароков без розуму є й буде», але чемно й швидко відповів: «Фельдмаршал бажав бачити трагедію вашу; це вам робить честь. Пристойно було в тім удовольствовать першого на Москві начальника. Естли граф Салтиков заблагорассудил грати, то вже належало без відмовок виконати його волю. Ви більше інших, чаю, знаєте, як багато поваги гідні заслужені славою й сивинами покриті мужия й для того раджу вам надалі не входити в подібні суперечки, чрез що збережете спокойство духу для твору, і мені завжди приємніше буде бачити подання страстей у ваших драммах, ніж читати їх у листах». Правда, одне прохання Сумарокова вважили; актор Григорій Базилевич на початку 1770 року повернувся з Петербурга в Москву й став грати в нього комедіях
Акторка Єлизавета Іванова

 акторка-аматорка
Портрет акторки-аматорки