Мистецтво Італії. Мистецтво Високого Відродження. Венеціанська школа першої половини й середини 16 в

 

Мистецтво Відродження. Мистецтво Італії. Мистецтво Високого Відродження. Венеціанська школа першої половини й середини 16 в.

Особняком в італійському мистецтві 16 століття коштує венеціанська школа, що, на відміну від всіх інших місцевих шкіл, не потрапила під вплив, що нівелює, Рима й зберегла своєрідність. Мало того, венеціанське мистецтво виявилося жизнеспособнее римско-флорентин-ского, довше встоявши перед натиском маньеризма. Джерелом цієї життєздатності ренесансного мистецтва Венеції були багатство й могутність міста, менш зачепленого економічною й політичною кризою, чим інші області Італії. У той час коли в Італії повсюдно поширилася феодально-католицька реакція, Венеція зберегла республіканський лад і залишилася єдиним вогнищем ренесансної культури й гуманізму

З початку 16 століття Венеція висувається в число найважливіших культурних центрів Європи. Значною мірою вона була зобов'язана цим блискучому розвитку тут друкарства. Серед венеціанських видавництв особливою славою користувалося видавництво Альда Мануция, що вважалося в той час кращим у Європі. Навколо Альда Мануция групувався кружок гуманістів, до якого примикали й деякі художники

Джорджоне. Очевидно, із цим кружком був зв'язаний родоначальник мистецтва Високого Відродження у Венеції Джорджі да Кастельфранко, або, як його називали, Джорджоне (1476-1510).

Джорджоне реформував венеціанську школу подібно тому, як це зробив Леонардо да Вінчі в Середній Італії. У Венеції він виступив як новатор, що не мав попередників. На відміну від майстрів 15 століття, що працювали переважно по замовленнях церкви, він сформувався як художник у духовній атмосфері гуманізму, поезії й музики. Першим з художників Венеції Джорджоне пише майже винятково картини на міфологічні й літературні теми, портрети, уводить у живопис пейзаж і зображення нагого тіла. У нього є щось загальне з Мантеньей і ще більше з Леонардо да Вінчі. Подібно Леонардо, він прагнув до ритму й гармонійної єдності, цікавився пропорціями людського тіла, законами світлотіні, прагнув до натхненності й психологічної виразності образів. Однак на відміну від Леонардо Джорджоне більше емоційний. Із всіх засобів вираження, наявних у розпорядженні живопису, він як щирий венецианец віддавав перевагу кольору. У передачі простору він опирався не стільки на лінійну, скільки на повітряну перспективу, фіксуючи тонкі переходи квітів у міру видалення від очей глядача, а в зображенні об'ємних форм шукав колірні відносини між освітленими й затіненими частинами. Завдяки цьому його картини створюють відчуття повітряного середовища, що обволікає й поєднує всі предмети, а в зображенні нагого тіла він уміє вловити його тремтливість і теплоту. Єдність людини й природи становить як би лейтмотив добутків Джорджоне, людська фігура в його картинах немислима без навколишнього середовища

Ми знаємо мало достовірного про юність Джорджоне. Відомо, що він був родом з Кастельфранко, а наприкінці 80-х або початку 90-х років приїхав у Венецію й надійшов у майстерню Джованни Беллини. Велике враження на молодого художника зробило, безсумнівно, відвідування Венеції Леонардо да Вінчі в 1500 році. Уже на початку 16 століття Джорджоне став одержувати перші значні замовлення. В 1504 році він написав вівтарну картину для церкви свого рідного міста - «Мадонну Кастельфранко». У цій картині Джорджоне ще багато в чому близький до традиції 15 століття, однак у ній з'являються й деякі нові риси. Він досягає тут граничної ясності й простоти композиції й опускає багаті аксесуари, якими любили заповнювати подібні картини його попередники. Замість арок, ніш, мармурових колон, блискотіння парчі й коштовностей Джорджоне пише свою мадонну в простому одіянні на тлі залитого сонячним світлом пейзажу. Вся картина перейнята характерним для Джорджоне м'яким, замисленим, ліричним настроєм

До числа ранніх картин художника ставиться й хранящаяся в зборах Державного Ермітажу в Санкт-Петербурзі «Юдифь» (ок. 1500-1502). На відміну від майстрів Флоренції Джорджоне вирішує цю тему не в героїчному, а в ліричному плані. У своєї Юдифи він втілив ідеал чистої й прекрасної жінки. Він зобразив її не в момент дії, але тоді, коли подвиг уже зроблений і вона коштує, занурена в замисленість, опираючись на холодно, що поблискує меч. Для створення настрою Джорджоне тонко використовує емоційну виразність кольору. Теплі тони одягу й тіла Юдифи виділяються на тлі синього неба й холодних зелених відтінків трави й відрубаної голови Олоферна.

Ранній період творчості Джорджоне завершується картиною «Три філософи» (Відень, Художньо-історичний музей), у якій він сміло ввів у живопис новий гуманістичний сюжет. У цьому добутку зовсім відсутнє дію, розповідь. Вся увага художника зосереджена на тім, щоб передати єдність людей і природи, дати виразну психологічну характеристику трьох різних характерів

Близько 1506-1507 років Джорджоне написав картину, відому за назвою «Гроза» (Венеція, Академія). Сюжет її дотепер не встановлений. Цікаво, що й у цій картині Джорджоне приділяє головну увагу не розвитку дії, але передачі настрою. Уперше в європейському живописі тут зображений стан природи: важкі темні хмари, прорізані блискавкою, що як би застигла перед грозою ліс. Уперше ми зустрічаємо тут у Джорджоне його улюблений мотив - нагое жіноче тіло на тлі зелені трави. Фігури людей і природа здаються єдиними завдяки цілісності колористического рішення

Уже в першому десятилітті 15 в. Джорджоне стає визнаним главою венеціанської школи. У його майстерню переходять від Джованни Беллини молоді художники Тиціан і Себастиано дель Пьомбо. В 1507 році венеціанський уряд замовило йому картину для Палацу дожів, а в 1508 році він розписав з помічниками знову відбудований після пожежі торговий дім німецьких купців. Ці роботи Джорджоне не збереглися. Фрески Німецького подвір'я, у виконанні яких йому допомагав Тиціан, відомі лише по пізніших фрагментарних відтвореннях, що не дають подання про загальний задум розпису

В 1507-1508 роках Джорджоне написав свою знамениту картину «Спляча Венера» (Дрезденська галерея). Цнотливий і прекрасний образ античної богині в картині Джорджоне співзвучний ідеям венеціанських гуманістів, увлекавшихся навчанням неоплатоников про що піднімає й всеочищає силі любові. Ніжність овалу особи, разюча чистота й плавність ліній, тонкість колірних відносин, що будуються на зіставленні теплих тонів тіла, синювато-сірих відтінків простирадла, густого червоного-винно-червоного кольору тканини в головах, що контрастує із зеленню трави й дерев, - усе було новим у цій картині, першої у великому ряді подібних зображень у європейському мистецтві. За свідченням сучасника, картина була закінчена Тиціаном, що дописав пейзаж, а також зобразив у ніг Венери купідона, що згодом исчезнули під час реставрації картини

Однієї з останніх робіт, що дійшли до нас, Джорджоне є знову не зовсім ясна по сюжеті картина, називана звичайно «Сільський концерт» (Париж, Лувр). У цій картині ніжність і ліризм ранніх добутків Джорджоне переміняються більшою повнотою почуття, що передвіщає повнокровне й земне мистецтво Тиціана. І тут головним мотивом картини є зображення нагих жіночих фігур впейзаже.

Крім картин на релігійні, літературні й міфологічні сюжети, Джорджоне залишив ряд чудових портретів. У них він зумів перебороти психологічну статичність старого венеціанського портрета й досяг великої виразності погляду й жесту. До числа кращих робіт цього жанру належать портрети «Невідомого юнака» у Берліні й «Антонио Броккардо» у Будапешті. Джорджоне вмер в 1510 році під час епідемії чуми в розквіті творчих сил

Тиціан. Після смерті Джорджоне провідним майстром венеціанської школи стає Тиціан (1477-1576).

Якщо Джорджоне поклав початок мистецтву Високого Відродження у Венеції, то розквіту воно досягає у творчості Тиціана. У багатьох відносинах він є продовжувачем Джорджоне. Так, у творчості його одержали розвиток уведені Джорджоне сюжети, запозичені з літератури й міфології, а також пейзажі й портрети. Як і Джорджоне, він багато писав нагое тіло, прагнучи передати його тремтливість і теплоту. І все-таки характер мистецтва Тиціана інший. Властивий добуткам Джорджоне наліт романтики й мрійності переміняється в нього більше земним, повнокровним, життєрадісним почуттям. Композиції його богаче й різноманітніше, у його зрілих добутках звучить величний пафос мистецтва Високого Відродження. У ще більшому ступені, чим Джорджоне, він робить колір головним огранизующим початком у картині, причому в зрілих роботах приходить до нового розуміння форми, що будується не на світлотіньових, а на колірні відносинах

Тиціан Вечеллио народився в містечку Кадоре, поблизу від Альп, у родині військових. Імовірно, в 90-х роках він приїхав у Венецію й надійшов спочатку в майстерню мозаичиста Себастиане Цуккати, а потім перейшов до Джентиле й Джованни Беллини. Тут він зблизився із Джорджоне й близько 1506-1507 років перейшов до нього в майстерню й став його помічником

Знайомлячись із ранніми роботами Тиціана (1500-1516), ми можемо простежити, як формувався художник. Жадібно вивчаючи добутку своїх попередників, він поступово визначає власний шлях. Перші датовані роботи Тиціана - фрески, виконані їм разом із Джорджоне в торговому домі німецьких купців (1508), не збереглися. В 1511 році Тиціан працював у Падуе, де написав у скуола дель Санто фрески з історії св. Антонія, у яких позначилися отримані в Падуе враження від розписів Джотто, Мантеньи й рельєфів Донателло. У багатьох картинах цього часу Тиціан близький до Джованни Беллини й Джорджоне. У так званій «Циганській мадонні» (ок. 1510, Відень, Художньо-історичний музей) він повторює створений Беллини композиційний тип. Подібна з нею й «Мадонна з вишнями» (1510-1511, Відень, Художньо-історичний музей), що відрізняється більшим багатством і соковитістю фарб і волею руху фігур

Після смерті Джорджоне Тиціан закінчив деякі його роботи й прийняв ряд його замовлень. Крім того, у ці роки він написав серію жіночих напівфігур, як, наприклад, «Саломея» (ок. 1511, Рим, галерея Дориа), «Дама за туалетом» (1512-1515, Париж, Лувр), «Флора» (Флоренція, Уффици, 1515). У цих творах Тиціан продовжує тему, почату Джорджоне, - пошуки прекрасного жіночого образа - і створює свій варіант краси, більше земний і почуттєвої, чим у Джорджоне.

 

Одна із кращих картин цього періоду «Любов небесний і земна» (1514, Рим, галерея Боргезе) також являє собою варіант улюбленого мотиву Джорджоне - зображення нагого жіночого тіла на тлі пейзажу. Як це нерідко бувало й у Джорджоне, дія тут розвинена мало й сюжет важко піддається розшифровці. У цій картині вже в повному блиску проявляється мальовниче дарування Тиціана, що позначилося в зображенні нагого тіла на тлі листя й холодного мармуру басейну, чудовій передачі атласу, у тонкому зображенні залитого золотавим сонячним світлом пейзажу

У ці ж роки Тиціан написав одну із самих прославлених картин раннього періоду - «Динарий кесаря» (ок. 1516, Дрезденська галерея), у якій він користується для характеристики діючих осіб улюбленим прийомом Леонардо да Вінчі - контрастним зіставленням. Нарешті, до цього ж періоду ставиться ряд портретів, серед яких виділяється «Юнак з рукавичкою» (Париж, Лувр, ок. 1518).

1518- 1530-е роки знаменують творчу зрілість Тиціана. У ці роки він здобуває широку популярність не тільки у Венеції, але й далеко за її межами. Ще в 1516 році, після смерті старого Джованни Беллини, він зайняв місце художника Венеціанської Республіки. Слідом за цим Тиціан розвиває кипучу діяльність і виконує величезну кількість різноманітних робіт на релігійні, міфологічні й історичні сюжети. Він засновує більшу майстерню, вплив якої позначається на всьому венеціанському мистецтві. У добутках цього періоду Тиціан досягає врочистої величі, композиції його стають динамичнее й богаче, у них нерідко звучить патетика, що змушує згадати добутки римської школи

Першим найбільшим добутком цього періоду є картина «Піднесення Марії» у церкві Сайту Марія деи Фрари у Венеції (1518). У ній уперше з'являються велич і пафос, яких не знало до того мистецтво Венеції. Композиція картини відрізняється граничною ясністю. Всю нижню її частину займає монолітна група апостолів, погляди яких спрямовуються до величної фігури Марії, що підноситься в оточенні безлічі янголятка до небес, де неї очікує благословляючий бог-батько. У колористическом відношенні картина побудована на звучному акорді червоної й синьої квіток. Матеріальність і вагомість всіх форм, почуттєва краса особи мадонни з волого блискучими очами й напіввідчиненим ротом викликали навіть невдоволення замовників-ченців, яким картина здавалася надто земний

Цими ж рисами патетики й величі відзначена картина «Мадонна Пезаро» (1519-1526, Венеція, церква Сайту Марія деи Фрари), у якій Тиціан створює новий тип вівтарної картини й, відмовившись від традиційної симетричної побудови, дає сміливе й незвичайне композиційне рішення. Аналогічний характер носила й третя більша вівтарна картина цього років - «Убивство Петра-Мученика» (1528-1530, картина не збереглася й відома по копії).

З 1516 року Тиціан почав працювати для феррарского герцога Альфонсо д'есте, для якого він виконав ряд картин на міфологічні сюжети. Це «Вакханалія» (1518, Мадрид, Прадо), «Свято Венери» (1518, Мадрид, Прадо), «Вакх і Аріадна» (1523, Лондон, Національна галерея), перейняті буйною язичеською радістю й динамікою

Займаючи офіційний пост художника Венеціанської Республіки, Тиціан повинен був виконувати й замовлення уряду. Він закінчив розписи Джованни Беллини в Палаццо дожів і написав там більшу батальну композицію - «Битва під Кадоре», над якою працював протягом багатьох лет. Розпису Тиціана в Палаццо дожів не збереглися. «Битву під Кадоре» ми знаємо лише по дуже недосконалих копіях, але навіть вони дозволяють відчути, що Тиціан створив тут добуток, що може бути поставлене в один ряд з батальними композиціями Леонардо да Вінчі й Мікеланджело. На відміну від цих художників Тиціан дав тут масову сцену бою, зобразивши зіткнення двох загонів у ріки на тлі далекого пейзажу

В 1530- 1540-х роках у творчості Тиціана наступає перелом. До цього часу Тиціан досяг слави, пошани, багатства. Він коштує на чолі великої майстерні. Разом зі своїми друзями, архітектором Якопо Сансовино й памфлетистом Пьетро Аретино, він очолює художнє життя Венеції. У ці роки Тиціан уперше на тривалий строк залишає Венецію й відвідує спочатку Рим (1542 і 1545-1546), а пізніше, за запрошенням імператора Карла V, Аугсбург (1548-1549 і 1550-1551).

Починаючи з 1530-х років твору Тиціана стають простіше по композиційній побудові, пафос більших вівтарних картин переміняється барвистим і правдивим зображенням навколишнього життя. Серед нечисленних релігійних картин, виконаних у ці роки, дуже показова картина «Введення в храм» (1535-1538, скуола делла Карита у Венеції), у якій головним стає зображення ошатної венеціанської юрби на тлі величної й багатої архітектури. У ці роки Тиціан знову звертається до зображення нагого тіла й відкриває картиною «Венера» (Флоренція, Уффици, 1538) серію зображень лежачих нагих жінок. У цій картині, як би змагаючись із Джорджоне, він створює свій тип краси, більше земною, перейнятою більшою чуттєвістю. Пізніше, в 1545 році, під час перебування в Римі, він написав перший зі своїх чотирьох варіантів «Данаи» (Неаполь, Національний музей).

Найбільше місце серед добутків цього років займають портрети. Тиціан - один з найбільших портретистів 16 століття. У своїх портретах він уміє розкрити духовний вигляд людини й при цьому передати його положення в суспільстві, додати йому велич і достоїнство, створити образ, що відповідає гуманістичним ідеалам

З 40-х років, а особливо під час перебування в Аугсбурге, Тиціан, випливаючи моді раннього абсолютизму, починає робити портрети в ріст, надаючи їм репрезентативний характер. Але, разом з тим, портрети 40- 50-х років стають більше гострими в психологічному відношенні й нерідко дають неприкрашену характеристику моделі (наприклад, портрет тата Павла III з Алессандро й Оттавио Фарнезе. 1546, Неаполь, Національний музей). До числа кращих портретів цього років належать «Красуня» (1536, Флоренція, галерея Питти), «Ипполито Риминальди» (1548, Флоренція, галерея Питти), «Пьетро Аретино» (1545, Флоренція, галерея Питти) і ряд написаних в Аугсбурге портретів імператора і його наближених, особливо «Карл V у кріслі» (Мюнхен, Стара Пінакотека, 1548) і «Карл V у Мюльберга» (1548, Мадрид, Прадо). У цієї останньої картийе, де імператор зображений у збруї верхи на коні, Тиціан створює тип репрезентативного портрета, що одержав широке поширення в мистецтві 17-18 століть

Останні роки життя після повернення з Аугсбурга (1551) Тиціан безвиїзно живе у Венеції. Тепер творчість його протікає в іншій обстановці. У Венеції починає позначатися посилення феодально-католицької реакції. В образотворчому мистецтві спостерігається захоплення декоративними формами й позначається деякий вплив маньеризма. Однак Тиціан залишається вірний традиції Відродження. Численні міфологічні картини цього років дозволяють із ще більшою силою, чим раніше, відчути пишнота людського тіла - такі пізній варіант «Данаи» (1554, Мадрид, Прадо), «Венера перед дзеркалом» (1555, Вашингтон, збори Меллон), «Діана й Актеон» (1559, Лондон, Національна галерея) і інші

Все-таки тривога й розчарування починають позначатися в останні роки й у творчості Тиціана. У релігійних картинах останнього років він всі частіше звертається до драматичних сюжетів, у яких з великою експресією зображує людські страждання. Такі його «Мучення св. Лаврентія» (1550-1555, Венеція, церква Єзуїтів), «Терновий вінець» (ок. 1570, Мюнхен, Стара Пінакотека), «Св. Себастиан» (1570, Санкт-Петербург, Державний Ермітаж) і, нарешті, перейняте вже якимось розпачем «Оплакування Христа» (1573-1576, Венеція, Академія).

У цей останній період Тиціан досягає вершини мальовничої майстерності. Тепер у його картинах зникають контрасти більших барвистих плям, але зате принцип контрастних зіставлень пронизує кожну частку його живопису. На протиставленні холодних і теплих тонів він будує тепер і зображення людського тіла, і пейзаж. Манера листа Тиціана стає усе більше широкої й вільною; місцями, у світлах, він накладає фарбу пастозно й густо, тіні ж, навпроти, прописує жидко й легко, дозволяючи просвічувати гарячому червонуватому подмалевку й не приховуючи зернистої фактури полотна. Ці нові прийоми вплинули на подальший розвиток європейського живопису й були використані найбільшими майстрами наступних епох

Інші майстри. Серед венеціанських художників одного покоління із Джорджоне й Тиціаном варто назвати Пальму Веккио (1480-1528), живописця, що володів гарним колоритом, що трохи нагадував раннього Тиціана й постійно повторювало у своїх картинах тип пишної білявої, що полюбився йому, венеціанської красуні

У колі Беллини й Джорджоне сформувався дуже обдарований художник - Себастиано дель Пьомбо (ок. 1485-1547). В 1511 році він покинув Венецію й направився в Рим, де примкнув до кружка Рафаеля й незабаром придбав популярність як портретист, уміло сочетавший барвистість венеціанського живопису із пластичністю, властивій римській школі. Пізніше Себастиано дель Пьомбо, порвавши з Рафаелем, зблизився з Мікеланджело й випробував його вплив. Із цього часу в добутках його з'являється трохи театральна патетика, колорит стає темніше. Типовою роботою цього періоду є «Відродження Лазаря» (1517-1519, Лондон, Національна галерея).

У другій половині 16 століття венеціанський живопис вступає в нову фазу розвитку, що може бути зрозуміла лише у зв'язку із загальним розвитком мистецтва Італії в цей період і, насамперед, у зв'язку з поширенням нового напрямку в мистецтві - маньеризма.

Історія образотворчого мистецтва. Посилання на www.nitpa.org - «Всесвітня спадщина літератури, історії, живопису» вітається.