Матрона Московська. Матрона Дмитрівна Никонова — Частина 1

Матрона Московська

матрона московськаПровидці, святителі, Чудотворці й блаженні в історії Росії Історія російських блаженних і віщунів Матрона Московська. Матрона Дмитрівна Никонова. В 1881 році в Тульській губернії, неподалік від поля Куликова, у селі Себино Епифанского повіту,[6 - Зараз Кимовский район.] у родині селян Никонових очікували безрадісну подію - народження дитини. Чому було радуватися, коли четверо голодних ротів малий мала менше вже по крамницях сиділи, у чавунці дивилися. А чавунці були порожні - жила родина бідно: хату палили по чорному, соломою, і всією родиною спали взимку в російській грубці, міцніше притискаючись друг до друга. Батьки - Дмитро да Наталя - тихо пошептавшись, повздихали й, проливши скупі сльози, вирішили віддати дитя в сусіднє село Бучалки, у притулок князя Голіцина, інакше хоч по мирі йди. З тим і спати лягли. Ранком Наталя розповідала чоловікові сон. Приснилася їй сліпуче білий птах з людською особою, чомусь Наталя відразу догадалася, що це - її не народжена ще дочка. Птах покружився над головою в Наталі, потім опустилася їй на праву руку й, склавши крила, заглянула влицо.

Ока в білого птаха були закриті... 22 листопада народила Наталя сліпу дівчинку й відразу згадала сон, оказавшийся віщим знаменням. Це підтвердив і сільський священик батько Василь, що славився серед парафіян як праведник і блаженний, при хрещенні дівчинки, названою Матроною на честь преподобної Матрони Константинопольської, грецької подвижниці V століття. Коли священик опустив дитя в купіль, над дитиною поширився побачений всіма парафіянами стовп легені благоухающего диму. Батько Василь відразу зрозумів, що це знамення, що свідчить про богоизбранности дитини. Він сказав: - Я багато хрестив, але таке бачу в перший раз, і ця дитина буде святий. Дівчинка ця Господом дарована. Тоді Наталя розповіла йому про віщий сон. Батько Василь задумався, по особі його пробігла тінь, і він додав, звертаючись до присутніх: - Це дитя встане на моє місце

Сліпа, вона буде бачити те, що не дано видючим, і пророчить мою кончину. Дівчинка росла, але була «із чудностями» - по середовищах і п'ятницям не брала материнські груди й спала в цей час цілодобово. Матрона була не просто сліпа, у неї зовсім не було очей, а порожні очниці були закриті століттями, що не розмикаються, як у білого птаха, баченої в сні матір'ю дівчинки. Ще не навчившись толком ходити, вона з колиски переповзала на стіл, добиралася до ікон у червоному куті, знімала й уночі тихо грала з ними на столі. Незабаром у неї на тілі чітко виявився тілесний знак, нерукотворний натільний хрестик - опуклість у виразній формі хреста. Мати якось стала лаяти підрослу дівчинку, докоряючи її за те, що вона знімає із себе хрестик. Дівчинка покірно вислухала матір і сказала: - Ненька рідна! Навіщо ти свариш мене? Хрестик у мене на груди, він завжди із мною

Мати все зрозуміла, засоромилася й попросила прощення в дочки за свою безпам'ятність і нетямущість. Сільські дітлахи часто кривдили сліпу дівчинку - що поробити, діти злі, - не по намірі, а по нетямовитості. Вони саджали Матронушку в яму й дивилися, як вона викарабкивается звідти, стібали її кропивою, знаючи, що вона не бачить кривдників. Дівчинка зносила знущання дітей терпляче й безмовно.

Збентежені цим, діти незабаром засоромилися й перестали кривдити неї. Один раз уночі, коли дівчинці було сім років, вона встала, вийшла на вулицю, довго стояла у дверях, потім розбуркала мати й сказала: - Матінка, ви от спите солодко, а батько Василь умер. Батьки швидко зібралися й побігли до будинку священика, у вікнах якого, незважаючи на пізню годину, горіло світло. Виявилося, що батько Василь тільки що помер. Із цього часу в Матронушки відкрився дарунок пророкування, безперервної молитви й зцілення хворих і немічних. У селі був гарний храм - церква Успения Божией Матері. Сюди на богослужіння ходили батьки Матронушки, завжди приводили її із собою, а незабаром вона й сама вже безпомилково знаходила дорогу. Дівчинка буквально виросла вхраме.

По спогадах односільчан, у неї було улюблене місце - ліворуч, за вхідними дверима, у західної стіни. Там вона під час служби підспівувала хору півчих. Як відомо, у народної поголоски ноги швидкі. Як тільки в дівчинці відкрився дарунок пророкування й зцілення, до неї потягнулися люди з околишніх сіл

Швидко рознеслася по окрузі звістка про те, що сліпа дівчинка наскрізь бачить кожного, знає всі його таємні думки й гріхи, але саме головне - вона застерігає від паводка, грози, по її молитві люди зціляються. До вбогої хатинки Никонових потягнулися нескінченною низкою скрипливі вози, пішли пішки зневірені люди. Спочатку із сусідніх сіл, потім із усього повіту, потім з інших повітів і губерній. Дівчинці вдавалося піднімати на ноги багатьох лежачих хворих, зціляти вроджені недуги

Вдячні прохачі готові були віддати останнє, у знак вдячності за чудесні зцілення залишали батькам дівчинки продукти, речі, гроші. От так семирічна сліпа дівчинка, замість того щоб бути тягарем для родини, стала в будинку головною годувальницею. Багато свідчень чудесного дарунка провидіння збереглося в спогадах односільчан Матронушки. Один раз її батьки збиралися в храм, але батько в останній момент відчув нездужання й залишився будинку, мати Матрони пішла в церкву одна

Батько ретельно молився будинку перед образами. Мати ж у храмі більше думала не про молитву, а про те, як почуває себе заслаблий чоловік. Коли, тільки-но дочекавшись закінчення служби, вона поспішила додому, дочка зустріла її докором: - Що ж ти, мама, у храмі не була? - Як це - не була? - сторопіла мати. - Я тільки що звідти повернулася, всю службу від початку до кінця відстояла! - Не була ти в храмі, - уперто помотала головою Матронушка. - Стояти ти там стояла, а не була

Батько там був, а ти не була... Матронушка духовним зором бачила більше, ніж видючі очами. Вона відчула, що батько душею, молитвою й серцем у храмі, а мати душею будинку. Родичка Матрони свідчила, як один раз Матронушка сказала матері: - Я зараз піду ночувати до тіточки, а завтра пожежа буде. Але ти не згориш. Ранком дійсно була сильна пожежа, чи ледве не всі сіло згоріло, але коли вогонь впритул підійшов до хати матері Матронушки, вітер раптово змінився, і вогонь перекинувся на іншу сторону вулиці, обійшовши рідний дім. У місцевого поміщика Янькова була дочка Лідія

Вона привечала сліпу дівчинку, усіляко їй благоволила. Крім доброти, відрізнялася Лідія побожністю, часто їздила на богомілля, у паломництва й стала брати із собою Матронушку. От так в отроцтві блаженна Матрона разом із благодійницею побувала в Києво-Печерській лаврі, у Троїце-Сергієвій лаврі, в інших святих місцях Росії й навіть у Петербурзі. Там, під час відвідування Андріївського собору в Кронштадті, відбулася досить примітна зустріч чотирнадцятилітньої Матронушки з Іоанном Кронштадтським. Коли закінчувалася служба, Матронушка спробувала підійти ближче, але не могла, так багато було народу. Зненацька батько Іоанн Кронштадтський перервав службу й сказав парафіянам: - Розступитеся! Дайте пройти!

Іди-Іди до мене, Матронушка. А ви все дивитеся й помнете мої слова: іде моя зміна - восьмий стовп Росії! У часи гонінь на неї ляже особливе служіння Росії. Коли Матроні було сімнадцять років, вона, перед тим як піти в храм на службу, довго молилася перед іконою. - У церкві помолишься, донечка, - сказала мати. - У церкві я помолюсь, а зараз прошу Добродії зміцнити мене, щоб піти в храм. Мати зачудувалася словам дочки, але вона вже звикла, що дочка часто говорить мрячно й не завжди зрозуміло для навколишніх, часто таємний зміст її слів ставав зрозумілий пізніше. Так трапилося й цього разу. Після причастя Матронушка зштовхнулася в проході з невідомо що звідки прийшла жінкою вчерном.

Матронушка сполотніла й осіла на підлогу. До неї підбігли парафіяни, сталі піднімати, але вона не могла стояти на ногах. На руках її перенесли в будинок. Коли їй полегшало, вона сказала: - Я знала, що так трапиться, що зустрінуся із чорною жінкою й вона відніме в мене ноги. - Навіщо ж, донечка, ти пішла в храм? - зі слізьми запитала матір. - На те була воля Божа, як я могла противитися?