Луи Віктор — Частина 2

 

Навіть із новачком Луи був щиро ввічливим, обворожливо усмішливим, искрометно дотепним. Журналіст дивувався - як про таку людину можна говорити гидоти? До другої фази Віктор переходив поступово, спочатку по краплі «зціджуючи» деякі кремлівські секрети (на Заході говорили - «дистилюючи»). Доза потроху збільшувалася, маленькі секрети ставали секретами побільше: коли очікується наступний запуск чергового «Союзу», що думає Політбюро про підступи Пекіна, що означає мнима опала якого-небудь члена ЦК. Інформація була на дев'яносто п'ять, якщо не на дев'яносто дев'ять, відсотків правдивої. Ті, хто говорить, що Луи був брехуном і дезинформатором, знають, що брешуть самі

Але його правда була - як би точніше виразитися - виборчий, підданої ретельної селекції, «дистильованої». Він видавав її не цілком: а якщо й цілком, те повертав до спостерігача тільки ті грані, які блискали яскравіше для радянської пропаганди.2 В 1961 році Луи женився на англійці Дженнифер Стетхем (Jennifer Statham), що працювала нянькою в одного з дипломатів в англійському посольстві. У них народилося троє дітей: Николас, Майкл і ентони - всі троє британські піддані.9 Одну з перших великих витоків, або, як сьогодні сказали б, «зливів», через Луи організували в 1961 році перед 31 жовтня. У той день під завісу роботи ХХII з'їзду КПРС було таємно ухвалене рішення про винос мумії Сталіна з Мавзолею й похованні його на алеї в Кремлівської стіни. Луи передав цю інформацію на Захід незадовго до й відразу послу: його повідомлення про «студентів, що вимагають відродити цінності ленінізму й забрати тіло Сталіна з Мавзолею, що тільки для Леніна» були пробними кулями. Властиво, про Захід Політбюро не дуже турбувалося - там схвалили б будь-який спосіб повалення диктатора. Куди більше делікатним завданням було підготувати світові комуністичні партії до символічного акту десталинизации. Так почав працювати «запускач пробних куль», тестер суспільної думки «на ворожій території».

«Куля» обкатувався в іноземних газетах: якщо в цілому реакція була прийнятної для Рад, переходили до дій.2 Відставка Хрущева відбулася в повній тиші 13 жовтня 1964 року. У Кремлі інформацію затримали на двоє діб. Поки радянський народ, як завжди, нічого не знав, спецгонец по ім'ю Віктор Луи повіз інформацію про падіння Хрущева на Захід і продав неї за дуже більші гроші. Але історія на цьому не скінчилася...

На Лубянке знали, що пенсіонер Н. Хрущев, що оселився в Усово на дачі Молотова, пише мемуари й має намір опублікувати їх на Заході. Брежнєва вкрай турбувало, як би Хрущев не написав що-небудь погане про нього. Проконтролювати «роботу над мемуарами» було доручено Вікторові Луи. Йому вдалося встановити із Хрущевим контакт через його сина. Автора переконали в тім, що видання книги на Заході треба доручити Вікторові

Останній особисто переправив на Захід мемуари Хрущева, наговорені на магнітофонну плівку. Всі «сумнівні», з погляду ЦК КПРС і КДБ, місця з тексту були вирізані. Особливо згадування, здатні викликати роздратування в Брежнєва або в інших членів Політбюро. Цікаво, що з американської сторони Вікторові Луи в цій операції допомагав представник журналу «Тайм» у Москві Джеральд Шехтер.

А підготовку рукопису до видання здійснював нікому тоді невідомий студент Оксфордского університету Строуб Телботт, майбутній помічник держсекретаря США. У ті гарячі дні в Строуба не залишалося часу ні на готування їжі, ні на підтримку порядку в гуртожитку. На його щастя, всі турботи про побут взяв на себе його сусід по кімнаті, майбутній президент США Білл Клінтон. У результаті американцями були опубліковані мемуари Н.Хрущева, що пройшли цензуру. Після цього кар'єру Джеральда Шехтера й Строуба Телботта пішла в гору. Так у КДБ звичайно розширювали розвідувальні можливості своїх агентів впливу

Згодом, в 1990 р., Луи й Шехтер на базі цих вилучених шматків видали в США окрему тоненьку третю книжку спогадів Н. Хрущева за назвою «Магнітофонні стрічки гласності». Гонорари поділили між собою.6 Втеча Світлани Аллилуевой у США (весна 1967 р.) був сприйнятий у Кремлі досить болісно.

 

Побоювалися скандальних викриттів верхівки партійної ієрархії. Розпорядилися- вжити заходів. У КДБ затвердили план агентурних заходів. Підключили Віктора Луи. Він відразу опублікував у західній пресі матеріал, що компрометує дочку вождя. Виявляється, це вона викрила у свій час ліберального письменника Андрія, що став популярним на Заході, Синявского.

Здалося обмаль. Тоді Віктор Луи за допомогою КДБ взяв інтерв'ю в дітей Світлани Аллилуевой. У результаті емоційного тиску він зумів переконати сина засудити мамин учинок. Тим часом С. Аллилуева квапилася закінчити підготовку до видання своєї книги. Обіцяла описати деякі закулісні сторони життя свого батька. Вихід книги у світло намечался на жовтень, у переддень святкування 50-летия радянської влади. Агентури КДБ намагалася вплинути на видавців і уряди західних країн з метою переносу дати виходу книги на кілька місяців

Не допомогло. Тоді Віктор Луи запропонував зробити в книзі купюри, вилучити моменти, що викликають найбільше занепокоєння Кремля, і видати фальсифікований варіант мемуарів С. Аллилуевой у западногерманском журналі «Штерн». Передбачалося зробити це на кілька місяців раніше видання оригіналу. Умови: купюри не повинні спотворювати зміст книги й повинні залишитися непомітними для читача, доходи від видання нарівні з неминучими неприємностями віддаються на відкуп винятково Луи. Умови прийняли

Вікторові Луи надали копію рукопису, що зберігалася в дітей Світлани, і комплект фотографій з особистого архіву И. Сталіна. Видавництво, згодне на піратську акцію, найшлося без праці. Книга вийшла влітку 1967 р. і до якогось ступеня збила ажіотаж, що наростав, навколо С. Аллилуевой.6 Крім інформації «з катівня» (через Кремлівську стіну) Луи по шматочку скармливал своїм вихованцям нібито почуті або випадково підслухані десь розмови військових про можливе вторгнення в Чехословаччину, слідчих - про щирі причини загибелі Гагаріна, космонавтів - про трагедію апарата, що спускається, «Союз-11». Наприкінці березня 1968 року Луи передає на Захід інформацію про те, що привело до катастрофи літака Гагаріна й Серегина у Владимирській області

А влітку 1971-го - про загибель екіпажа «Союз-11». Спуск проходив начебто б нормально, вертольоти знайшли апарат, розвідувачі відкрили люк, побачили сидячого Волкова, Пацаева й Добровольского. Але - мертвих... «Ексклюзив» Луи в Evening News був, як завжди, навіть не напівправдою, а недоправдою

«Радянські вчені, - пише Луи, - покладають відповідальність за аварію на самих космонавтів, які не змогли «належним чином задраїти люк апарата, що спускається,». Тобто, добродії, радянська техніка однаково the best, але от за кермо не так сіли...2 Навесні 1968 р. з метою дискредитації А. Солженицина до видання «Ракового корпуса», Віктор Луи запропонував продати європейським видавцям копію рукопису. Якби ця операція вдалася, у КДБ з'явився б привід для арешту письменника «за антирадянську пропаганду за рубежем» і заборони його книги. Але в російському емігрантському видавництві «Грані» вчасно розгадали цей маневр

Направили в «Новий мир» телеграму, у якій говорилося, що КДБ через Віктора Луи переслав на Захід екземпляр «Ракового корпуса», щоб заблокувати його радянську публікацію. У відповідь Віктор Луи опублікував у газеті «Вашингтон пост» підроблене інтерв'ю А. Солженицина, у якому письменник нарікав на свою долю й зі схваленням озивався про напад німців на Радянський Союз. Затверджував, що тільки Берия був винуватий в існуванні концентраційних таборів. Попутно намагався виправдати дії Сталіна