Крюденер Юліана Варвара — Частина 1

Крюденер Юліана Варвара

крюденер юліана варвараПровидці, віщуни Медіуми й блаженні в історії Росії Історія російських блаженних і віщунів Крюденер Юліана Варвара В «божественну Юліанові» очертя голову закохувалися секретарі посольств, придворні, військові. Творами письменниці Крюденер, автора роману «Валерія», про яке блискучий Пушкін відгукнувся: «Задушевний, витончений і прекрасно написаний роман», зачитувалися в Росії й Франції. Вона була співбесідницею, подругою й навіть, по їхньому власному визнанню, «духовною наставницею» багатьох знаменитих людей свого часу, свідком і, що ще важливіше, безпосередньою учасницею безлічі історичних подій епохи. Її пророкуванням і проповідям слухали тисячі людей, до неї прислухалися царі й міністри, під її впливом на якийсь час виявився Олександр I. Вогнем яскравої комети прочертила баронеса Юліана Варвара (Юлія Барбара) Крюденер небокрай Європи, згасши в тиші благоухающих садів Криму. Її шлях від світської левиці до старої проповідниці й крикливиці, вигнаної з багатьох країн, вражає численними метаморфозами, неймовірними поворотами авантюрного сюжету по ім'ю «Життя». Російська піддана, вона народилася в німецькій тоді Ризі, у родині Фитингофов, що належала до відомого Остзейской прізвища, що дала тевтонському ордену двох гросмейстерів

Дитинство і юність внучки фельдмаршала Миниха, дочки лифляндского губернатора й сенатора, пройшли в тягучій тузі маєтку, власником якого був її батько. Утворення одержала цілком європейське: спочатку на батьківщині - з нею займався домашній учитель абат Беккер, потім у Франції, у Парижу. До речі, найвідоміший свій роман вона написала французькою мовою. По-російському практично не говорила, що не перешкодило їй вийти заміж за бравого дипломата, барона Крюденера, російського посланника в Парижу. Барон був двічі вдівець і старше вісімнадцятирічної новоявленої баронеси на двадцять літ

Але все це нітрохи не збентежило юну, але діяльну особу, що, вкусив принадності життя в європейських столицях, зовсім не збиралася вертатися на задворки Європи, у глухе лифляндское маєток. Юна баронеса не була красунею, але по спогадах сучасників «відрізнялася рідкою виразністю й грацією». До того ж була вона весела, легка в спілкуванні, дотепна й не дотримувалася занадто строгих правил. Випливаючи за чоловіком, розкішним метеликом пурхала по всіх салонах Європи, від Парижа до Копенгагена й Венеції, кружляючи голови, зачаровуючи, спокушаючи. Втім, не тільки випливаючи за чоловіком, вона багато подорожувала й цілком самостійно. Що ж стосується нескінченних фліртів, запаморочливих романів і подружніх зрад - все це було цілком у дусі того куртуазного періоду в історії й не викликало загального осуду, оскільки не було чимсь із ряду геть вихідним, скоріше, навпаки. Численні любовні пригоди не зачіпали занадто глибоко серце юної світської левиці, що проводила час у балах, домашніх спектаклях, читанні любовних романів, що поглинаються нею в неймовірних кількостях. Чи думала вона, переживаючи над хвилюваннями створеною творчою фантазією Руссо елоизи або над стражданнями гетевского Вертера, що незабаром сама стане автором добутку про любов? І вуж тим більше ні сном, ні духом не помишляла, що в основу свого добутку покладе саму неймовірну, саму необразливу й саму романтичну пригоду у своєму житті

Трапилося це в 1796 році, коли її чоловік виконував обов'язки посланника у Венеції. У російській дипломатичній місії служив секретарем дипломат Олександр Стахеев, людина скромний і строгі правила, але з палким серцем. Воно не могло не запалитися під впливом пекучої погоди й гарячого италийского сонця, а тим більше під враженням від зустрічей з баронесою Крюденер, що завжди була в центрі підвищеної чоловічої уваги під час численних посольських прийомів і балів. Чи треба говорити, що почуття це було безмовним, оскільки баронесу залучали більше блискучі партії. Та й сам Стахеев волів любити баронесу в кращих традиціях модних романів, тобто, на відстані. Так би й не довідалася чародійка про свого таємного поклонника, якби Стахеев не зробив неймовірний учинок: він написав Юліи Крюденер лист із визнанням у любові. Але відправив його не баронесі, а. її чоловікові

Оскільки передав він його перед тим, як покинути посольство, одержавши по власному проханню переклад на інше місце служби, чоловік анітрошки не обурився, порахував произошедшее казусом, у свою чергу, зробив досить безглуздий учинок: ознайомив з листом свою легковажну дружину. Баронеса злегка посміялася, злегка поспівчувала невдачливому закоханому й незабаром забула цей забавний епізод. Але якось від нудьги, утомившись від розваг і читання романів, вона вирішила сама спробувати вивести щось схоже на папері. Задумавшись над сюжетом, згадала про безнадійно закоханого секретаря посольства, його чистому і яскравому почутті й написала роман в епістолярному жанрі «Валерія». Як би не оцінювали роман з погляду літературних достоїнств (хоча він і не був зовсім позбавлений оних, чого тільки коштує прихильний відгук Пушкіна), він став надзвичайно популярний

И у Франції, оскільки написано був французькою мовою, і в Росії, де в ті часи моментально переводилося все, що писалося у Франції, особливо романи, жанр, у Росії тільки зароджується, але в читаючої публіки вже користується успіхом. Роман став модним, успіх був приголомшуючий. Баронеса відразу зрозуміла, чого їй не вистачало все життя: СЛАВИ, що не могли замінити ніякі, самі бурхливі любовні романи її життя. Незабаром овдовівши, вона продовжувала багато подорожувати, об'їздила всю Європу. Продовжувала писати, але всі її милі п'єси, есе й розповіді не приносили бажаного визнання, нової «Валерії» створити не вдавалося. Баронеса з подивом виявила, що в літературної слави коротка пам'ять: з'являлися нові добутки, нові кумири, її роман поступово забувався читачами. В 1804 році вдова вертається на якийсь час у Лифляндию й тут стає мимовільним свідком трагедії: у неї на очах гине один зі знайомих. Випадок цей настільки потряс її уяву, що буквально перевернув життя Юліи Крюденер. Вона всі частіше звертається до релігії, що незабаром зіграє в її житті найважливішу роль

Але поки вона усе ще веде звичний спосіб життя, багато подорожує. Її приймають по всій Європі, з нею охоче заводять знайомства й листуються королева Пруссії Луїза, Ахим фон Арним, Жермена де Сталь, Шатобриан, князь Олександр Миколайович Голіцин і багато інших володарів розумів і народів того часу. У погоні за успіхом вона відправляється в Париж, постійну Мекку людей мистецтва, богеми. Оскільки нові її добутки успіхом не користуються, принаймні, таким як перший роман, вона рішучим образом нагадує забудькуватій публіці про цей роман і осебе.

Напевно, уперше у світі баронесою Крюденер проводиться масштабна й вражаюча, як зараз модно це називати, піар-акція, треба визнати, досить дотепно продумана й діюча. Використовуючи широкі знайомства, вона «підказує» знайомим поетам присвячувати їй вірші, прозаїків просить висловити своя думка про її добутки в пресі. Звичайно, вона просить висловитися щиро, оскільки їй важлива думка таких знавців і цінителів слова. Але хіба можуть галантні французи скривдити даму безсторонніми відкликаннями? Тим більше тоді, коли всі журнали й газети заповнені захопленими рецензіями, написаними золотим пір'ям Франції? Винахідливість пані Крюденер у саморекламі воістину фантастична!

Ця мила дама взяла собі за правило щодня терпляче обходити незліченні паризькі магазинчики й крамнички, усюди вимагаючи предмети дамського туалету - будь те капелюшок, стрічки або набір шпильок, але тільки - а-ля Валерія. На всі відмови й здивовані потискування плечима, пані Крюденер зображувала непідроблений подив, а часом і дуже відверто гнівалася, обурюючись незнанням продавцями настільки модного роману й відсутністю на прилавку самих модних речей сезону! Чи треба пояснювати, що зачеплені за живе торговці при наступному відвідуванні пані Крюденер магазинчика або крамнички, викладали перед нею стрічки, капелюшка, рукавички та інші атрибути жіночого туалету, затверджуючи, що все це в самому модному стилі а-ля Валерія. чи Незабаром не все дами Парижа хизувалися в капелюшках «Валерії», а в книжкових крамницях моментально розкуповувався однойменний роман

Пані Крюденер насолоджується вже трохи забутим смаком слави: вона бажана гостя в самих модних салонах, її дружби шукають знаменитості. Їй уже за сорок, молодість іде, вона з жадібністю насолоджується життям, із тривогою думаючи про старість, що насувається. До цього часу ставиться її самий бурхливий роман з молодим блискучим офіцером, графом де Фрежвилем. Хто знає, як би зложилася надалі їхнє життя, цілком можливо, вони б «жили довго й щасливо й померли в один день...