Корибанти

Корибанти

Корибанти (Κορύβαντες), у грецькій міфології назва міфічних попередників жерців Кибели або Реї у Фрігії. Супутники й служителі богині, які в дикій насназі, з музикою й танцями, відправляли служіння Великої Матері богів. Культ Великої матері богів Реї-Кибели відрізнявся оргіями, танцями, музикою, що приводить в екстаз; має малоазійське походження, у Греції поширився не раніше 7 століття до нашої ери. Роль корибантов нагадує роль сатирів у культі Диониса. По Аполлодору вони - діти Аполлона й музи Талії (I 3, 4). Навіть у ранніх текстах греки часто плутали їх з куретами. Іменування слова корибанти, найімовірніше, відбулося від Кориба (Κορύβας), сина Иасиона й Кибели. У своїх історико-географічних працях Страбон затверджує, що корибанти є дітьми Зевса й Каллиопи.

Історична довідка
Страбон (Στράβων), знаменитий грецький географ часів Августа й перших років правління Тиберия, родом з Амасеи, резиденції понтийских царів, походив з багатого й знатного будинку. "Географія" (Γεογραφικά) Страбона, що дійшла до нас майже цілком, - єдиний твір, що дає нам поняття про те, чим була географічна наука в той час, а дорівнює знакомящее нас і з попередньою історією науки, і з різними в ній напрямками. Однак Страбон був набагато більше літературно утворений оповідач і критик, ніж спостерігач навколишній і вчений дослідник. Головними джерелами при написанні праць йому служили твору ератосфена, Артемидора, Аполлодора з Афін, особливо у звістках про Грецію, Полібія й Посейдония - в описі Іберії, Кельтики, Італії, Антіоха - у звістках про Сицилію й Нижню Італію, Феофана, історика походів Помпея на схід. З Мегасфена, Неарха, Онесикрата Страбон виписував цілі сторінки про Індію й сусідніх до неї землях. Набагато менше користувався Страбон римськими письменниками, але Галлію він описує по Юлію Цезареві; опису походів Августа, записки Агриппи служили йому джерелом для багатьох вимірів і для звісток про альпійські народи. Через цих письменників йому були відомі багато хто інші. Із древніх авторів найбільшою його повагою користується Гомер, якого він разом з Аполлодором і стоїками вважав найбільшим, всеосяжним, точним мислителем і географом, творцем географії: потрібно тільки уменье відкривати дійсну основу під поетичним вимислом. Страбон з жорстокістю нападає на ератосфена за низведение Гомера на рівень поета-байкаря; тим же способом і інші міфи й легенди Страбон перетворює в дійсну історію й географію, примикаючи щодо цього до Полібію. Страбон розділяє й утилітарний погляд Полібія на географію, як науку корисну для всякого, особливо для правителів і воєначальників - погляд, що панував у римському суспільстві й визначало для географа й підбор матеріалу, придатного насамперед для практичних цілей, і самий предмет землеописания - відому й разом населену частину землі - Ойкумену (oecumene) з народами, що перебувають на ній, з їхніми установами й визначною пам'ятками, з їхніми вдачами, відносинами до сусідів, з їх історією, переселеннями й т.п.