«Кавовий період»

Серед численних груп 1920-х років були як ті, які залишили помітний слід в історії літератури ("Серапионови брати", "Перевал", ЛЕФ, РАПП), так і одноденки, що з'явилися лише для того, щоб викрикнути свої маніфести й зникнути, як, наприклад, група "ничевоков". Це був період літературних суперечок і диспутів, що спалахували в літературно-артистичних кафі Петрограда й Москви ще на самому початку 20-х, - час, що самі сучасники в жарт назвали "кавовим періодом". Наприклад, у Політехнічному музеї влаштовувалися шумні публічні баталії поетів, коли література ставала свого роду реальністю, справжньою дійсністю, а не блідим її відбиттям. Про перспективи літератури і її майбутніх доль сперечалися дійсно багато. У лютому 1921 року в петроградському Будинку мистецтв зложився кружок "Серапионови брати", у який увійшли Всеволод Іванов, Михайло Слонимський, Михайло Зощенко, Веніамін Каверін, Лев Лунц, Микола Нікітін, Костянтин Федін, поети Єлизавета Полонская й Микола Тихонов, критик Ілля Груздев.

Близькі до "Серапионам" були Євгеній Замятін і Віктор Шкловский. "Серапиони" захищали традиційні подання про мистецтво, про самоцінність творчості, про загальнолюдський, а не узкоклассовой значимості літератури. Якщо "Серапиони" і близькі до них літератори відстоювали загальнолюдські цінності в мистецтві, то протилежні їм по естетиці й літературній тактиці угруповання наполягали на класовому підході до літератури й мистецтва. Самим потужним літературним угрупованням цього типу була в 20-е роки Російська асоціація пролетарських письменників (РАПП).

Попередником рапповской класової ортодоксії був Пролеткульт - найбільша літературно-художня й просвітительська організація початку 1920-х років. У своїх рядах вона нараховувала близько 400 тисяч членів і видавала 20 журналів. В основу діяльності Пролеткульту була покладена так звана організаційна теорія А. А. Богданова, що зводилася до того, що любое мистецтво відбиває досвід і світогляд лише одного класу й непридатне для іншого. Вся попередня література створена не пролетаріатом

Отже, відповідно до теорії Богданова, вона попросту не потрібна йому. Із цього робився висновок про негайне створення винятково нової пролетарської культури. Російська асоціація пролетарських письменників (РАПП) оформилася в січні 1925 року, на I Всесоюзної конференції пролетарських письменників, але історія цієї організації почалася п'ятьома роками раніше. В 1920 році був створений ВАПП (Всеросійська асоціація пролетарських письменників), в 1923 році - МАПП (Московська АПП). Улітку того ж року почав виходити журнал "На пості", навколо якого складається особливий літературно-критичний плин - "напостовство". У лютому 1926 року в Раппе відбувся розкол, замість журналу "На пості" з'явився новий - "На літературному пості".

В 1928 році перетворення тривають: ВАПП перетворюється у ВОАПП (Всесоюзне об'єднання асоціацій пролетарських письменників). Тому що зміна назв численних рапповских підрозділів не відбилося на позиції організації, в історії літератури прийняте одне найменування - РАПП. Моментом чіткого оформлення її естетических принципів можна вважати грудень 1922 року

Найбільш активними в Раппе минулому літературні критики С. Пологів, Г.

Лелевич, Л. Авербах, а з відомих письменників в асоціацію входили А. Фадєєв, Д.

Фурманів, Ю. Либединский, А.

Веселий і деякі інші. У своїх деклараціях рапповци міркували винятково про пролетарську літературу

"Пролетарської є така література, що організує психіку й свідомість робітничого класу й широких трудових мас убік кінцевих завдань пролетаріату як з миру й творця комуністичного суспільства", - така була естетическая платформа Раппа. Подібна концепція затверджувала ідею поділу й літератури, як і всього мистецтва, по класових границях. У чому ж бачили теоретики Раппа призначення "непролетарського", а, отже, "пролетарски неповноцінного", мистецтва? Вся непролетарська література (т. е.

будь-яка, що не має відношення до РАПП) впливає на читача інакше, чим з метою організації його психіки й свідомості убік кінцевих завдань пролетаріату, виходить, вона не потрібна новому суспільству: "Явно буржуазна література, починаючи від емігрантських погромних письменників типу Гиппиус і Буніних і кінчаючи внутріросійськими містиками й індивідуалістами типу Ахматових і Ходасевичей, організує психіку читача убік поповски-феодально-буржуазной реставрації. Ця література є загоном класових супротивників пролетаріату й діяльність її в Росії (Радянської), з погляду пролетарської революції, нічим виправдана бути не може". Були також і так звані письменники-попутники, яких критикували теоретики Раппа. "Дрібнобуржуазні групи письменників, "приемлющих" революцію, але не усвідомили її пролетарського характеру й сприймаючих її лише як сліпий анархічний мужичий бунт ("Серапионови брати" і т.п.), - писав рапповский критик Г.

Лелевич, - відбивають революцію в кривому дзеркалі й не здатні організувати психіку й свідомість читача убік кінцевих завдань пролетаріату". Із цими можливо навіть співробітництво: нехай будуть "допоміжним загоном, що дезорганізує супротивника", т.

е. табір "погромних письменників типу Гиппиус і Буніних" і містиків-індивідуалістів "типу Ахматових і Ходасевичей". При цьому наставники з Раппа бралися "постійно розкривати їх плутані дрібнобуржуазні риси". Таке відношення до "попутників" пройде через всю історію асоціації Термін "попутник" виник у середовищі німецької соціал-демократії в 1890-е роки, а в 1920-е роки вперше був застосований стосовно літератури Львом Троцким. Рапповцами вживався як зневажливий: у попутники попадали всі радянські письменники, що не входили в РАПП (Горький, Маяковський, Пришвін, Федін і ін.). Письменник Н. Огнев, що потрапив у попутники, в 1929 році писав: "Для сучасний момент можна встановити приблизно такий зміст слова "попутник": "Сьогодні ти ще не ворог, але завтра можеш бути ворогом; ти на підозрі".

Образливість подібного розподілу художників на істинно пролетарські й попутників багатьма з них відчувалася драматично. У своїх деклараціях рапповци висунули чимало гасел, у тому числі й имевших відношенні до властиво літературної творчості (наприклад, гасла "матеріалістичного творчого методу" або "навчання в класиків").

Однак на практиці їхня діяльність зводилася до спроб забезпечити собі організаційне лідерство в радянській культурі. Основою літературної тактики Ропа була жорстока критична боротьба з опонентами й прагнення до адміністрування в області творчості. РАПП багато воювала й майже завжди перемагала своїх опонентів. Нескінченні баталії буквально з усіма учасниками літературного процесу привели до найглибшої кризи організації. Про теперішню творчість мовлення майже не йшла, тоді як справжня література створювалася поза ідеологічними рамками асоціації. Так, всупереч диктату Ропа творили Горький, Леонов, Шолохов, Каверін, Пильняк, Катаєв, Пришвін і багато інші

Реальну опозицію Раппу склало літературне угруповання "Перевал", що зародився й організаційно оформилася в 1920-е роки. Основоположником її був літературний критик А.

К. Воронский, що перетворив Всесоюзне об'єднання робочо-селянських письменників (так споконвічно називався "Перевал") у наймогутнішу структуру. Також на початку 1920-х років з ініціативи А.

К. Воронского був би створений перший радянський "товстий" журнал "Червона новина". Воронский зумів як ніхто іншої виявити центральні пункти літературних розбіжностей. Загалом їх можна звести до трьох корінних питань епохи, від відповідей на які залежала суспільна й творча позиція письменників