Іоанн Юродивий — Частина 2

 

- Що шукаєш ти в храмі? - запитав протоієрей. - Важка ноша моя, утомився я щось, - відповів блаженний Іоанн, - шукаю місце, де б прилягти, відпочити. - Приходь, буде тобі місце, де прилягти, - пообіцяв протоієрей. - Ну й славно, - видихнув полегшено юродивий і вийшов із храму. Вошедшие за ним у храм цікаві переглянулися, пошепталися. Знизали плечима, нічого не зрозумівши з дивної розмови

Самі цікаві все-таки пішли слідом за юродивим. А той брів по Васильевскому спуску прямо до Москви-Ріці. Біля мосту, на звичному місці, от уже багато років сидів, випрошуючи милостиню, жебрак Григорій, виставивши для жалості на загальний огляд хвору, покалічену й не ногу, що згинається з малолітства. Юродивий, занурений у свої думки, пройшов мимо, але потім зненацька повернувся, поклав у долоню жебракові Григорію копієчку й вдруг. наступив йому на хвору ногу

При цьому юродивий зробив вигляд, що навіть не помітив цього, і пішов по мосту на інший берег ріки. Каліка Григорій від болю завив, упустив копієчку, схопився за хвору ногу й. заволав благим матом, але вже від радості - нога... згиналася! Чудесним образом юродивий приніс йому зцілення. Іоанн же перейшов міст і ввійшов у лазню, у якій не був багато літ

 

Там зняв із себе балахон, з полегшенням скинув залізні вериги, тричі облив сам себе водою зі зграї й з насолодою розпластався на мокрому й слизькому ослоні, склавши всі свої заліза під голову. Оглядівся осмисленим поглядом і сказав: - Простите мене, перед ким я винуватий і перед ким безневинний. Умру я зараз, було мені знамення Господне про це. Як умру, віднесіть мене в церкву Покрова Богородиці, там біля могилки Василя Блаженного й мені місце протоієрей обіцяв. Сказав так і вмер. Звістка про смерть і останню волю юродивого рознеслася по Москві. Цар Федір Иоаннович, що цінував подвиги блаженного юродивого, наказав виконати його останню волю й відспівати з усіма почестями. Воля пануючи - воля Божия.

Отпевали юродивого митрополит Казанський, архієпископ Рязанський і безліч настоятелів монастирських. Під час панахиди відбулося зцілення боярського сина Елизара Юр'єва, - осліплий двадцять років тому, він зненацька прозрів. Але на тім чудеса не закінчилися. У годину поховання юродивого стіни храму здригнулися, пролунали дивовижні гуркоти грому. У церкві вибило вікна, у храм потрапила блискавка, убивши ризничего владики Рязанського. Диякона Пимона винесли на руках обпаленого й ледь живого, багато служившие панахид минулого приголомшені й обпалені страшною бурою. Це було ознакою прийдешніх випробувань хвилюваннями, смутою й безвладдям для Русі. Після грози відбулося ще десять чудесних зцілень. Як стало потім відомо, у момент поховання блаженний Іоанн був хворим в інших місцях Москви й навіть в інших містах, і хворі видужували

У житії повідомляється, що «моці блаженного Іоанна почивають під спудом у боковому вівтарі Покровського собору біля раки святого Василя Блаженного». Біля поховання поклали вериги Іоанна вагою у два з половиною пуда. Нехай нагадують вони всім, наскільки тяжкий земний шлях подвиг, що обрав, юродства. Пам'ять блаженного Іоанна, Христа заради юродивого, Московського святкується 12 червня й 3 липня