Епоха, відбита в оповіданні

Епізодичні персонажі з їхніми драматичними долями, органічно уплетені в оповідання оповідання "Один день Івана Денисовича", створюють узагальнену картину страждань, на які був приречений російський народ Історію тоталітаризму А. И. Солженицин веде не з "сталінських порушень норм державного й партійного життя" 1937 року, а з першого років після Жовтневої революції. Так, в оповіданні з'являється безіменний старий-зек, беззубий, вимотаний "не до слабості ґнота-інваліда, а до каменю тесаного, темного", що відбуває свій строк із самого початку радянської влади. Звичайний підрахунок зазначених письменником строків висновку солагерников головного героя показує, що перший бригадир Івана Денисовича Шухова Куземин і сьогоднішній Андрій Прокофьевич Тюрин були арештовані в період боротьби за "перемогу колгоспного ладу" на самому початку 1930-х рр. У невеликому оповіданні приводиться значний перелік несправедливостей, породжених нелюдською сталінською системою

Так, нагородою за мужність у полоні став для сибіряка Єрмолаєва й героя Опору Сеньки Клевшина строк у десять років. За віру в Бога при оголошеною Сталінською Конституцією волі віри постраждав баптист Алешка. Система не менш нещадна й до 16-літнього Гопчику, що носили в ліс їду бандеровцам, і до комуніста Буйновскому - капітанові другого рангу, і до бандеровцу Павла, і до інтелігента Цезареві Марковичу. Від її також страждають і естонці, вся провина яких полягає в бажанні волі для свого народу

Іронічно зло звучать слова про те, що Соціалістичне містечко будується силами ув'язнених. В одному дні й одному таборі А. Солженицин сконцентрував зворотну сторону життя, що була до нього таємницею за сімома печатками. Суворо засудивши кошмари системи, письменник зумів створити живий реалістичний характер істинно народного героя, що зберегло кращі якості російського народу, які він проніс разом з ним через немислимі випробування