Циклопи

 

Циклопи

Циклопи або Киклопи (Κύκλωπες), у грецькому мифотворчестве породження Урана й Геї, титани, уособлення грозової хмари із блискавкою, символічним образом якої є єдине велике палаюче око велетнів (слово циклопи, у перекладі із грецької мови, означає круглоокие). На відношення циклопів до атмосферного явища грози вказують їхні імена: Бронт (βροντή - грім), Стероп (στεροπή - блискавка) і Арг (άργής - спалах). За вороже відношення до батька вони були низвергнути в земну безодню (Гесиод, Теогонія, 139-146). В основі цього міфу лежить подання про зникнення в землі блискавки, що прорізує хмари й повітря. За хнім посередництвом Кронос переміг Урана, а потім вони ж допомогли Зевсу здолати Кроноса; Зевс користувався виготовленими ними блискавками й громовими стрілами. Крім того, циклопи, будучи митецькими ковалями, викували Посейдону - тризубець і ясла для його коней, Аїду - шолом-невидимку, Артеміді - срібний лук і стріли (Аполлодор, I 2, 1). Коли Зевс уразив блискавкою Аполлонова сина, Асклепія, Аполлон, розгніваний на циклопів за те, що вони були в цій справі пособниками Зевса, умертвив їх (Аполлодор, III 10, 3-4).

 

Циклопи, про які повідомляє Гомер у своїй епічній сазі "Одиссея" (VI і IX пісня), носять уже інші характерні риси й властивості: первісне подання про їх, як про уособлені космічні явища, змінилося тепер поданням етичним. Циклопи Одиссеи мають божественне походження й перебувають у спілкуванні з богами, яких вони не бояться. Велетні, з одним оком у чолі, вони відрізняються надзвичайною силою, але в той же час дикі, грубі, жорстокі; їм невідомі закони, справедливість, відносини культурного життя. Вони живуть не суспільством, а кожний порізно, у печерах на вершинах гір, займаючись скотарством і незнайомі із землеробством. Циклоп Полифем, якого гомеровский епос "Одиссея" наділяє індивідуальними рисами, син Посейдона й Фооси, має жахливий голос і велетенський ріст; сила його така, що він легко піднімає й шпурляє величезні валуни й уламки скель. Жорстокість його безмежна: до того ж він людожер, віроломний і безстрашний.

Знаменита розповідь про осліплення Одиссеем циклопа Полифема (Гомер, Одиссея, IX 105-542). Зв'язок циклопів з Посейдоном (по походженню) і зближення їх з морським велетнем Оріоном, якого, як Полифема - Одиссей, засліплює Ойнопион, а також із Бриареем-егеоном, указує на природні риси циклопів як морських божеств. На Истме приносили жертви циклопам поряд з Посейдоном, Палемоном і іншими морськими богами. Ім'я циклопа Гереста може бути зближене з евбейским містом Герестом, у якому існував культ Посейдона. Оскільки рушійні сили природи вулканічного й нептунического походження є силами що творять, і оскільки Посейдон, будучи землеколебателем, у той же час є землевпорядником, і з морських брил будує стіни, дамби та інші спорудження, остільки ж і циклопи вважаються міфічними будівельниками.

Циклопам приписується будівля названих по їхньому ім'ю циклопічних (киклопических) стін, про які нас повідомляє аргивский міф: відповідно до останнього, семи чреворуких циклопів (гастерохейров) прийшли з Ликии до тирифскому паную Прету й побудували йому з величезних каменів твердині міста. У пізніших сказаннях циклопи фігурують як божества вогню, але не атмосферного, а підземного, як ковалі, що працюють у майстерні Гефеста. Як підручні бога-коваля Гефеста, у надрах Етни циклопи викували колісницю Марса, егіду Паллади й збруя Енея (Вергілій, енеида, VIII 416-453). Місцеперебування їх пристосовується те до вулкана - Етні на Сицилії, то до острова Лемнос і до Липарским островів, що сохранили сліди вулканічної діяльності. В елліністичній поезії Полифем, як тип первісної некультурної істоти, виступає в сентиментальній ролі закоханого, знемагаючого по чарівній і пустотливій нереїді Галатеї (Феокрит, Ідилія, XI). Цей міф одержав поетичну обробку також у добутках дифирамбика Филоксена, Каллимаха й Овідія й належав до числа сюжетів, які часто використовували античні живописці.