Блейк Вільям. Муха. Тигр. Лондон. Лілія (Переклади з англійського. Вступ Олексія Звєрєва)

 

Блейк Вільям. Муха. Тигр.

Лондон. Лілія (Переклади з англійського. Вступ Олексія Звєрєва) (Переклади з англійського. Вступ Олексія Звєрєва)

Опубліковано в журналі: "Іноземна література" 1997, №5 magazi"Джерело: Література Освіти) поетів Вестмінстерського абатства коштує дошка, що засвідчує, що вигравіруване на ній ім'я належить історії. Для англійців таке свідчення весомее, чим висловлення будь-яких авторитетів. Хоча й висловлення можна було б приводити десятками, а простої перерахування книг про Блейке зайняло б половину цього журнального номера "Джерело: Література Освіти) інтерпретацій залишеного їм спадщини. Але так тільки здається.

Пильний погляд як і раніше виявляє щось загадкове й у творчості Блейка, і в його долі. Спроби розгадати цю таємницю не припиняються "Джерело: Література Освіти) без малого десятиліття.

Півтора роки тому книга нарешті вийшла у світло й, як випливало очікувати, спровокувала гостру полеміку. Акройд не історик літератури, для нього інтуїтивні здогади важливіше встановлених архівістами достоверностей, які, якщо придивитися, видають упередженість тих, хто їх установлював - з оглядкою на переважні думки й смаки. Як і в "Заповіті Оскара Уайльда" ("МУЛ", 1993, № 11) або романі-біографії Диккенса (1991), де автор переказував власні сни й вів задушевні бесіди зі своїм героєм, Акройд і на сторінках блейковского тому настільки ж далеко відходить від строгого викладу фактів, що вважаються безперечними, захоплюється гіпотезами й охотнее довіряє психологічної реконструкції, а не викладенням з опорою на загальноприйняті тлумачення.

Зрозуміло, що літературознавців така методика не переконує. Але в неї є хоча б одна безперечна перевага: глянець вдається зняти, крізь нашарування академічних штудий починає переглядати живу особу "Джерело: Література Освіти) творчості було органіка. Ніяких умовностей, у жертву яким змушують приносити природні спонукання. Ніяких табу - тим більше вискусстве. "Джерело: Література Освіти) більшості його сучасників.

Він визнавав тільки ті етичні непохитності, які проголошувала исповедуемая їм хилиастическая доктрина: занароджене ще в ХII столітті вчення про близьке Друге пришестя, Страшний суд і тисячолітнє земне царювання Рятівника. Уважаючись єрессю, ця теологія сторіччями залучала знедолених і знедолених усюди в Європі. Син панчішника, десяти років від роду відданий у навчання до гравера й далі, що добував хліб, непрестижним, неприбутковим ремеслом, Блейк виявився схильний охоче прийняти й це неканонічне християнство, і виплекані їм поняття про моральні обов'язки.

Благо обов'язку виявлялися приблизно тими ж, які припускало служіння художньому генієві. А іскра генія спалахнула дуже рано, ще в ту пору, коли Блейк пробував освоїти нормативну образотворчу мову живопису, допущеної в тодішню Академію, і нормативні подання про прекрасний, які панували в тодішній поезії "Джерело: Література Освіти) віянь. Випустивши у видавця першу, ще досить наївну книжку "Поетичні начерки" (1783), він більше ніколи не звертався до типографщику. Винайшов власний спосіб "иллюминованной печатки" - вручну виготовлялося кілька екземплярів гравюри, супроводжуваної поетичним текстом, мальовничий образ виникав одночасно зі стиховим, іноді передуючи йому, іноді його доповнюючи, - і намагався продавати зброшуровані аркуші.

Так були видані "Пісні невідання" (1789), а вслід їм і "Пісні пізнання" (1792); потім обидва цикли він опублікував як єдиний добуток, що й замишлялося із самого початку "Джерело: Література Освіти) знаходить цей конфлікт нерозв'язним, оскільки Блейка відрізняло невір'я в компроміси. Восторжествувала, зрозуміло, нормативність, а все інше було тільки наслідком: провал єдиної й нікого не виставки, що зацікавила, 1811 року, нерозпродані екземпляри власноручно награвірованих поем (за цими першими зразками самвидаву тепер полюють і платять скажені гроші колекціонери). І твердо стала репутація безумця.

І фонд суспільного піклування, куди довелося звертатися, коли в 1827 році сімдесятирічний Блейк умер у повнім забутті й убогості "Джерело: Література Освіти) мовців, що Блейк немов би сам шукав зіткнень зі своїм століттям. Видимо, він був з тих художників і поетів, які згодом стануть називати те аутсайдерами, то маргіналами, то бунтарями, маючи на увазі, по суті, те саме - для них розбіжність із переважними віяннями й установками стає принципом, що визначає творчу позицію. Їм не дано пристосовуватися. Вони не продовжувачі, а, користуючись словом, колись запропонованим у статтях Юрія Тинянова, "нововводители". "Джерело: Література Освіти) дають відчути, наскільки складно відшукати ключ до поетичного миру, відділеному від нас майже двома століттями. Навряд чи цей ключ уже знайдений.

Як знати, чи буде він знайдений взагалі. Хоча спроби, звичайно, не припиняться "Джерело: Література Освіти)"нововводителем" нітрохи не менше, ніж Хлебников, чий досвід зажадав цього неологізму. І його нововведенням стали не тільки незвичайні композиції або колірні сполучення, що вражають на награвіровані їм аркушах.

Не тільки метафори, що передвіщають образність символістів, немов за сторіччя до них Блейк уже предощущал, що в поезії незвідність змісту до логічно вибудуваного ряду, як він ні складний, стане цінуватися над усе іншого "Джерело: Література Освіти) зобов'язані йому всім, як би скептично не озивався про нього, наприклад, Вордсворт і як би далеко не розходився з ним Колридж по характері художнього мислення "Джерело: Література Освіти)"Пісні невідання й пізнання", що залишилися його вищим поетичним здійсненням, він писав якомусь докторові Траслеру, видимо одному з потенційних меценатів: "Я знаю, що цей мир належить Уяві й відкривається тільки Художникові. Те, що я зображую на своєму малюнку, мною не вигадане, а побачено, але всі бачать по-різному. В очах скупаря гінея затьмарює сонце, а гаманець із монетами, витершийся від довгої служби, видовище більше прекрасне, чим виноградник, що гнеться під вагою лози... Чим людина є, то він і бачить". "Джерело: Література Освіти)"Ліричні балади", спільний збірник Вордсворта й Колриджа, а ще через два роки для перевидання Вордсворт написав вступну статтю, що стала маніфестом романтизму. Там теж багато було сказано про верховні права уяви, про магію мистецтва, що осягає реальність як таємницю, про безпосередність почуття, який варто дорожити більше, ніж будь-якими хитруваннями, про високу невигадливість форми. Була розроблена ціла концепція, дуже важлива для історії романтизму, - але саме концепція, якась філософія поезії, що неминуче віддає умоглядністю.

А для Блейка уява була не відверненою категорією, але тією подавленою людською здатністю, що повинне розбудити мистецтво, виховуючи новий зір, - а можна сказати й по-іншому: нетрафаретне сприйняття, органічне відчуття миру, а виходить, і нову систему цінностей. Так зміст і ціль поезії розумів у ту пору один Блейк. Мабуть, тому він один і став чимсь на зразок пророка. Або, щонайменше, культовою фігурою для багатьох поколінь після того, як через двадцять років після його відходу Данте Габриел Россетти, що теж сполучив у собі дарування поета й художника, нехай набагато більше скромні, випадково наткнувся в Британському музеї на курну зв'язку гравюр, і для Блейка почалося безсмертя "Джерело: Література Освіти) миру, що відкрився їм. Яскравість поетичних образів відразу дозволяла відчути око живописця, потужна філософська символіка гравюр видавала поета, для якого зразком натхнення служив Данте, а адресатом полеміки Мільтон - і не менше.

Здатність бачити небо в чашечке квітки, якщо процитувати блейковское чотиривірш, що згадують найчастіше, здавалася винятковою "Джерело: Література Освіти) мошці - у ХVIII столітті "fly" позначала просто комаха яскравого фарбування). Дрібничка, витончена штучка в стилі рококо - але оборотна увага на несподівану відмову підтверджувати право на існування готовністю й умінням мислити.

А зачеплені цією чудністю повинні будуть згадати - або довідатися, - що й з Мільтоном Блейк сперечався як з раціоналістом, що, сам того не відаючи, благословив плоский розум, що придушує живе почуття. Згадати, що над проповідниками розсудливості, яких у його час була безліч, Блейк не утомлювався іронізувати, з особливою отрутою озиваючись про їхні страсті читати мораль по будь-якому приводі. Що в нього Розум і Уяву майже завжди виступають як антагоністичні початки й пріоритет він віддає Уяві. Що всі його вірші, що ставляться до зрілої пори творчості, повинні сприйматися в певному контексті: вони становлять цикли, у яких є наскрізні теми й мотиви, але немає випадкових рядків "Джерело: Література Освіти)"Пісні пізнання", що составили разом з "Піснями невідання" книгу, що, відповідно до підзаголовка, показує "два протилежних стани людської душі". Причому не розділення, а єдність цих станів. Їхня близькість, сполучення, злиття - там, де до нього бачили контрасти "Джерело: Література Освіти)"Пісень невідання й пізнання" виріс із теми нерозривності того, що бачиться як протилежні стани.

Тому віршам, восславившим доброту й чистоту невідання, обов'язково відшукується явна або неочевидна паралель у циклі, що зображує похмуру, жорстоку реальність пізнання "Джерело: Література Освіти) існує для особистості, що осягла реальну діалектикові речей. Що усвідомила, що зелені поля й кущі - поетичний ландшафт "Пісень невідання" - неодмінно переміняються лондонськими картинами пороку, бруду, розпачу й все це один мир, у якому нудиться скований людський дух. Що є таємнича співвіднесеність безтурботності й горя, щастя й страждання й не можна відкидати одне, восславляя інше, тому що в житті все переплетено нерасторжимо. "Джерело: Література Освіти)"Тигр" теж є паралель в "Піснях невідання" - вірші про Агнця, що прямо відсилають до Євангелія від Іоанна: "От Агнець Божий, Котрий берет на Себе гріх миру". Вірш "Ягня", гімн лагідності, надає особливу виразність образам "Тигру" - у ньому теперішній згусток лютої енергії.

Але й "Тигр" не антитеза, а необхідне доповнення: от вона, що розтрощує лють, який - так здавалося Блейку, - може бути, дано перебороти омани й зло миру скоріше, ніж християнській смиренності й любові. І як знати, чи не ця енергія буде затребувана людством, що зважилося через темні зарості самообманів і догм пробитися до світла непідроблених істин? "Джерело: Література Освіти) належне духовній відвазі, що спонукувала його йти всупереч віруванням свого часу, а в мистецтві, що залишила про себе пам'ять шедеврами, над якими час не владно.

ОЛЕКСІЙ ЗВЄРЄВ

The