Астрологія з погляду християнина

 

Християнство й астрологія

I. Астрологія з погляду християнина

II. Астрологія й християнство в середньовічній культурі

III. Історія відносин християнства й астрології

Взаємини християнської церкви й астрології із самого початку були складними й неоднозначними. Язичеські культи, що мають елементи астрологічної символіки, а також астрологія як вид гадання засуджувалися вже в самому тексті Біблії й засуджуються духівництвом аж до нашого часу. Разом з тим, відношення до пророцтва в християнстві набагато більше поважне (а на питання про те, наскільки сумісна астрологія й пророцтво в християнському змісті, різні богослови відповідають по-різному). Крім того, сама Біблія перейнята астрологічною символікою, і без обліку цього неможливо проникнути в глибинний зміст багатьох біблійних переказів. Особливо насичений астрологічними елементами Старий Завіт, та й Новий Завіт відкривається описом типової астрологічної ситуації, коли три волхви-астролога шукають дитини, що родились у певнім місці під певним сполученням зірок на небозводі

I. Астрологія з погляду християнина

Уже з перших століть існування християнства теологи оцінювали астрологію неоднозначно, і по питанню про можливість сполучення занять астрологією із християнською вірою висловлювалися прямо протилежні думки.

Заперечення християн проти астрології зводяться, в основному, до трьох пунктів Вони відкидають астрологію, по-перше, як частина язичеської релігії, у якій світила ототожнюються з божествами (а ці божества в очах християн - демони); по-друге, через неприйняття фаталізму й диктату Долі, оскільки із християнської точки зору Бог вище всіх зірок, і це живий Бог, до якого можна звернутися з молитвою, Він чує слова молитви й виконує їх; по-третє, через тісний контакт астрології з магією, - спроб звертання до сил миру невидимого (які християни ототожнюють із бесівськими силами), щоб уникнути наслідків несприятливих пророкувань. До цього додається неприйняття загальної духовної установки людини, що звертається до гадателям, щоб полегшити своє життя однаково яким способом; християнська ж свідомість приймає все, що повинне трапитися, як ниспосланное від Бога, оскільки вірує, що Бог благ. Тому при такому розумінні астрології для неї в житті християнина просто не залишається місця, незалежно від того, може вона реально пророкувати чи події ні.

З погляду представників протилежної концепції, що вірує християнин цілком може свідомо прийняти принципи астрології, але з обліком того, що представляють для людини ці загальні поняття - християнство й астрологія. Лоуренс Кессиди (католицький священик, що займається астрологією) пише: "Любою людина сам для себе повинен зрозуміти їхні розходження й через них - єдину істину, що втримується й у християнстві, і в астрології... Існують розходження в розумінні християнства, і деякі з них несумісні з певним розумінням астрології. Я вважаю, що ця несумісність зв'язана тільки з неправильною інтерпретацією як християнства, так і астрології, оскільки в них обох - істина, а істина не може суперечити самої собі...". Три зазначених вище заперечення проти астрології її прихильники дозволяють наступним образом По-перше, якщо ми не сприймаємо планети як об'єкти культу й усвідомимо, що "зірки, чим би вони не були, не можуть замінити трансцендентального Батька, що створив їх і все інше існуюче у світі", і що "вони - самі створення Божі", те заняття астрологією не є різновидом язичеської релігії. По-друге, якщо ми розрізняємо тіло й дух (душу), те ми можемо визнати, що "людське тіло - частина матеріальної природи і як таке піддано впливу того ж кола причинних сил, включаючи зоряні, що й інші тіла на нашій Землі", і це не вступає в протиріччя з постулатом про абсолютну волю людського духу у виборі самостійного шляху. Тому якщо людина перебуває на досить високому рівні духовного розвитку, то вплив світил не є для нього жорстко детермінованим ("мудрий сам править своїми зірками"). По-третє, можливість конструктивного використання несприятливих констеляцій (за принципом "хто попереджений, той збройний") захисники астрології інтерпретують не як прагнення уникнути ниспосланное від Бога, а навпаки, як спосіб визначення щирої "волі Божої".

Крім того, сучасні прихильники астрології вважають, що ні у Священному писанні, ні в християнській традиції немає ніяких перешкод до того, щоб спокійно сприйняти й християнство, і астрологію одночасно: адже такі авторитети середньовіччя, як Альберт Великий, Фома Аквінський, Дунс Худоба і ін. були дуже добре знайомі з Біблією й не бачили труднощів у примиренні її положень із вірою в астрологію.

II. Астрологія й християнство в середньовічній культурі

Протягом двохтисячорічної історії християнства відносини між ним і астрологією були всілякими. Часи повного невизнання перемінялися періодами, коли астрологію оцінювали більш-менш позитивно, а в певні періоди астрологія одержувала повне визнання. Досить показово, що період найбільшого розквіту ідеології й світогляду християнства (Середньовіччя) збігся з періодом найбільшої популярності астрологічних навчань Укажемо деякі психологічні й соціальні передумови такого явища.

У середні століття астрологія виступала в ролі джерела точності, краси й стійкості, яких було так мало в житті, - адже відомо, наскільки нерозмірні й неточні були середньовічні міри й часу, і довжини, і ваги, а також наскільки неможливої представлялася краса миру підмісячного: "Мир християнський - уже не "краса", тому що він гріховний і підданий Божому суду" [2].

 

Середньовічне розуміння астрології в цілому було магічним; воно вводить нас у мир архаїчних вірувань. Цікаво, що багато в чому подібним було сприйняття народними масами й церковними формулами (анафем, екзорцизмов, благословений і т.п.). Найвизначніший дослідник культури Середньовіччя А. Я.Гуревич зауважує, що "магічним була свідомість і мас і духівництва, скільки б цю магію ні "очищали" від клейма "язичества" [3]. Тому й астрологія й релігія в поданні середньовічної людини входили, природно доповнюючи один одного, у всеосяжну систему магічних дій, ритуалів, молитов, заклинань, що дають свого роду "техніку безпеки" для життя у світі, повному таємничих небезпек і непередбачених явищ.

Астрологію й християнство ріднить також подання про ієрархічну впорядкованість миру (вона підкреслюється особливо в навчанні Псевдо-Дионисия Ареопагита). Небесна ієрархія в християнському поданні перегукується з астрологічною картиною небесних сфер. Характерна поява ще в раннє Середньовіччя співвіднесення дванадцяти знаків Зодиаков із дванадцятьома апостолами, а аналогія із дванадцятьома коліньми Ізраїлевими виникла, видимо, ще в дохристиянський період.

Середньовічне християнство бачило в природі створення того ж самого Бога, що розкрив себе людям у Біблії; звідси випливає відомий паралелізм природи (зокрема, зоряного неба) і Біблії як двох "книг" того самого автора (природа - мир як книга, Біблія - книга як мир). Ця ідея, одним з перших розвинена Максимом Сповідником (ок. 580 - 662), залишається популярної аж до епохи барокко.

Основний принцип астрології: "Що нагорі, те й унизу", принцип подоби Макрокосму й мікрокосму, лежить і в "самому фундаменті середньовічної символіки, тому що природа розумілося як дзеркало, у якому людина може споглядати образ Божий" [2]. Закономірно, що поет XII століття Ален Лилльский уявляє собі природу у вигляді жінки в діадемі із зірками Зодіаку й в одязі із зображеннями птахів, рослин, тваринних і інших тварин, розташованих у порядку, що відповідає послідовності їхнього утвору Господом.

"Відповідно до ідеї, що висловлювалася й богословами й поетами, мікрокосм настільки ж цілісний і завершений у собі, як і великий мир. Мікрокосм мислився у вигляді людини, що може бути зрозумілий тільки в рамках паралелізму "малої" і "великий" вселеної" [2]. Ця тема користувалася в середньовічній Європі (особливо з XII в.) величезною популярністю. При цьому "якщо мир в античному сприйнятті цілісний і гармонічний, то в сприйнятті людей Середньовіччя він дуалистичен" [2], поняття civitas Dei і civitas terrena мисляться як протилежні. Тут знову видна чіткий зв'язок з астрологією. Адже принцип дуалізму, боротьби двох світових початків є, нарівні із принципом подоби, в астрології основним. Ще астрологія архаїчної епохи "вірила у два різних мири: 1) "формуючий" мир небесних Ієрархій...; 2) мир земних створень... Ісус учив: Небесне Царство усередині нас... Це означає велику духовну революцію. Дуальность небеса - земля, божественне - людське, порядок - хаос перетворилася в єдність. Порядок був скрізь. Бог був скрізь" [6]. Тобто, по ідеї, з появою християнства астрологія як навчання, що дає спосіб упорядочивания миру, повинна була стати марної. "Так уважали більшість батьків Християнства й Церква в цілому. Але астрологія уцелела. Чому? Тому що одержав розвиток новий підхід до неї... Тому що астрологія розвивалася в християнській Європі, вона з'єднала досить двозначним способом нові принципи "небеса усередині нас" і окультна відповідність старій дуалістичній картині, відповідно до якого небесні боги-творці управляють зверху людською природою" [6].

Цілком зрозуміло, що віра в долю, характерна для середньовічної людини, не сприяла розвитку того напрямку астрології, що спрямовано на розкриття вроджених здатностей людини, на допомогу в максимальній реалізації закладених у ньому потенцій; ця віра в долю сприяла розквіту собитийно-ориентированной астрології, що представляє людини безвладною іграшкою в руках вищих сил і здатної лише на визначення "сприятливих" і "несприятливих" днів для того або іншого виду діяльності. Саме цей напрямок астрології послужив причиною осуду астрології взагалі, як з боку церкви, так і з боку багатьох тверезомислячих мирян.

Древнє сприйняття часу як цикличного процесу залишилося визначальної в сільському житті. Тема дванадцяти місяців у середні століття повторюється в рельєфах церковних тимпанів, і на фресках і мініатюрах, і в літературі, особливо в поезії. Зображували місяці у вигляді сцен сільського будня, у вигляді циклу сільських робіт. У цей майже повністю селянський цикл увімкнулися й сцени сеньориальной, куртуазного життя (кінна прогулянка сеньйора або феодальне полювання). "Важливо те, що... разом із селянським часом виступали й інші форми соціального часу: час сеньориальное й час церковне. Віхами річного часу були більші свята" [1]. У першу чергу, рік з'являвся як рік литургический. "І особливо важливою рисою середньовічної ментальности було те, що цей литургический рік сприймався як послідовність подій із драми втілення, з історії Христа, що розверталася від Рождественського поста до Трійці, а крім того, він був наповнений подіями й святами з іншого історичного циклу - життя святих" [1].

Але й час аграрне, і час сеньориальное, і час церковне тісно залежали від природного, астрономічного й астрологічного часу. Більшість великих релігійних свят були спадкоємцями старих язичеських, присвячених до важливих астрологічних явищ. Так, загальновідомо, що Різдво, наприклад, замінило древнє свято зимового сонцестояння, входження Сонця в знак Козерога. Д. Радьяр відзначає, що "церква служила притулком, вказівкою на можливість вищого миру, до якого лише вона могла вказати шлях. Отже, вона зайняла місце астрології. Це вдалося завдяки многим церковним святам і церемоніям, які в строгому порядку відбувалися протягом року. По суті справи вони повторювали старі біологічні свята, що ґрунтувалися на астрології стародавності. Церква влаштовувала для своїх "дітей" і щоденні літургії, молитви, служби, що відбувалися денно й нощно. Всі ці церемонії склали християнський рік, християнський зодіак (населений тепер святими й архангелами), християнський космічний порядок... І все-таки це була астрологія, хоча й в іншому одязі, астрологія без свого ім'я. Зодіакальне коло було замінено системою взаємоперетворень чотирьох елементів... Цим перетворенням відповідає безліч річних свят; з ними зв'язуються підходящі літургії, їх символічно ілюструють епізоди з Євангелія" [5].

Але, мабуть, самим характерним у сприйнятті часу народними масами середньовічної Західної Європи було відчуття "кінця часів", близького настання Апокаліпсиса. І посиленню масової істерії чимало сприяли своїми есхатологическими пророцтвами окремі астрологи. Велике значення в той час надавалося й Кометам, що вважалися знаками прояву Гніву Божого. Подібні астрологічні "пророкування" зіграли не останню роль у підтримці відчуття непевності в завтрашньому дні серед населення Європи в пізнє Середньовіччя.

Серед соціальних передумов популярності астрологічних навчань виділимо існування в середньовічній Європі феодальної ієрархії, відносини панування й підпорядкування, а також пріоритет права цілого (суспільства) над інтересами індивіда. При цьому джерелом права вважався Бог [2]. Така система права легко сполучалася у свідомості людей з ієрархією, на вершині якої - Бог, потім - планети й сузір'я, а внизу - людина. Подібну ієрархію ми знаходимо ще в Оригена, але з тією особливістю, що сузір'я з волі Бога символічно вказують лише на можливість того або іншого плину долі, і їхньому впливу підлягає тільки тіло, але не вільна воля людини [8].

Після всього вищесказаного стає очевидним, що абсолютно непримиренних протиріч між навчанням католицької церкви й концепціями астрології в середні століття не існувало. Більше того, у сприйнятті середньовічної людини вони перепліталися у вигадливий симбіоз.

Зміни у світогляді, що торкнулися утворені верстви населення в епоху Ренесансу, спричинили й зміни в розумінні астрології. Антропоцентрические погляду гуманістів не зустріли протиріччя з астрологічною картиною миру. Астрологічна традиція Відродження спростувала теологічне бачення миру, що протиставляє тіло - душі, розум - страсті, дух - природі, знання - дії, і проголосила єдність усього сущого, гармонію потоку загального життя. Але незважаючи на це, астрологія не зустрічала як-або глобального осуду з боку церкви, не вважалася неприпустимим для християнина заняттям і не перебувала в сфері справ, якими відала інквізиція (звичайно, якщо це не сполучалося з єретичними поглядами) аж до Нового часу.

Епоха Нового часу, що ознаменувалася соціальним розшаруванням і гоніннями на народну культуру з боку церкви й держави, з'явилася й часом гонінь на такий важливий елемент народної культури, як астрологічні подання про світ. У переслідуваннях астрології церква знайшла підтримку й з боку нової науки, що ґрунтується на геліоцентричних принципах і вважає тому геоцентричні подання астрології помилковими. Таке об'єднання зусиль науки й церкви в спробах задушити астрологію виявилося особливо ефективним в XIX в., коли бурхливий розвиток природничих наук дозволило багатьом ученим і теологам порахувати астрологію марновірством, що повністю відійшло в минуле й не здатним відродитися. І тільки XX в. з його екуменистическими й интеррелигиозними тенденціями (укупі з усвідомленням методологічної кризи сучасної науки) уможливив переосмислення місця астрології у світовій культурі й визнання за нею права на існування з боку багатьох релігійних діячів.

Перейти на частину III - Історія відносин християнства й астрології.