Античне мистецтво. Мистецтво Рима. Мистецтво Римської імперії 2 в. н. е

 

Античне мистецтво. Мистецтво Рима. Мистецтво Римської імперії 2 в. н. е.

Римська імперія в 2 в. н. е.

2 в. називають «золотим століттям» Римської імперії. Це був час вищого розквіту рабовласницької формації й у той же час початок загальної кризи. Італія поступово втрачає своє переважне положення, і, навпаки, багато провінцій переживають розквіт. Відновлюються старі промислові центри Вифинии, Пергама, Сирії. На новий рівень піднімається виноградарство в Егейському басейні, Галин і Західної Німеччини. У західних провінціях виникають нові центри виробництва металевих і керамічних виробів. Паннония й Мезия стають житницями імперії, Іспанія - центром металургії. Будуються нові міста, зростає їхня роль в економічному й культурному житті римських провінцій. Значно розширюється район римської торгівлі. Установлюються торговельні зв'язки з Китаєм, Індією, Цейлоном, Прибалтикою. Однак у серце імперії - Італії - триває спад економіки, що виявився ще в 1 в. Пасивний баланс италийской торгівлі, криза сільського господарства, обумовлена руйнуванням дрібних землевласників і низкою продуктивністю рабської праці, розвиток колонату характеризують не тільки занепад италийского господарства, але й початок загальної кризи рабовласницького способу виробництва

В 2 в. Римською імперією править династія Антонинов (96-192 р.). Імператори цієї династії - Нерва (96-98 р.), Траян (98-117 р.), Адріан (117- 138 р.), Антонин Пий (138-161 р.), Марко Аврелий (161-180 р.) - представляли інтереси рабовласницької верхівки всієї імперії й користувалися активною підтримкою сенату. Рецидив терористичного режиму мав місце тільки при Коммоде (180-192 р.), що правил уже в обстановці кризи й глибоких внутрішніх потрясінь. Антонині проводять політикові підтримки середніх і дрібних землевласників шляхом організації дешевого кредиту, створення аліментарного фонду й т.д. Законами Траяна й Марка Аврелія сенаторська знать зобов'язувалася частину своїх засобів вкладати в сільське господарство. Всі ці міри мали паліативний характер, і Траян для зм'якшення кризи стає на шлях активної завойовницької політики. Завоювання Дакии, перетворення Вірменії в римську провінцію, успішна війна з Парфією привели до максимального територіального розвитку імперії. Однак спадкоємцеві Траяна Адріанові довелося відмовитися від деяких завоювань Траяна й звернути всю увагу на зміцнення границь, тому що збереження величезної римської держави вимагало колосальної напруги сил, на яке імперія була вже нездатна. Адріан змушений був провести часткове додавання недоїмок і значно розширити аліментарну систему. Одночасно йшло подальше формування бюрократичного апарата й упорядкування судочинства. Адріан приділяв велику увагу керуванню провінціями. Він щедро субсидіював міське будівництво в провінціях, представляючи окремим містам римські цивільні права, що сприяло пожвавленню їх економічного й культурного життя. Особливою милістю користувалися грецькі міста. Адріан називав себе шанувальником грецької культури. При ньому в середовищі еллінської аристократії поширюється рух «панеллинизма», що імператор використовував для зближення з еллинизованными елементами східних провінцій. Політика Антонинов відповідала інтересам рабовласницької верхівки, сприяла зміцненню імперії й розвитку провінцій. При Антоніні Пие ще спостерігається процвітання провінцій, але в правління останніх Антонинов - Марка Аврелія й Коммода - зовнішньополітичне й внутрішнє становище імперії різко погіршується. Причиною цього послужили невдала війна з Парфією, епідемія чуми, неврожай, повстання в провінціях, натиск на границі Римської імперії сусідніх народів. До кінця 2 в., коли у внутрішнім житті імперії вже виразно відчувається криза рабовласницької системи, починається новий етап у взаєминах Рима із сусідніми племенами. Ціною важких жертв імперія стримала напір німецьких, фракийских, сарматських племен, але в той же час вона змушена була піти на поступки. Усе більше «варварів» стає солдатами й хліборобами імперії. Загальна доля зближає їх з римськими рабами, колонами, дрібними хліборобами, що піднімаються проти імперської знаті й рабовласницької держави

Культурне життя імперії в 2 в. відзначена рисами, характерними й для економічного й політичного розвитку. У міру об'єднання рабовласницької верхівки Середземномор'я складається єдина еллинистическо-римська культура, що вбрала в себе елементи провінційних культур. Творчість пізніх стоїків (Марка Аврелія, епиктета) перейнято духом песимізму й безнадійності. Все більше поширення одержує християнство, особливо в східних провінціях. У багатьох областях культури спостерігаються архаизирующие тенденції, прагнення наслідувати старих зразків у мистецтві й літературі

Римське мистецтво 2 в. н.е. проходить у своєму розвитку два етапи: один, пов'язаний з підйомом імперії в першій половині сторіччя, іншою, обумовленою кризою, що насувається, рабовласницького суспільства

У першому етапі при імператорах Траяне й Адріані в Римі триває будівництво грандіозних споруджень, у другому етапі будівництво в столиці різко скорочується; меморіальні пам'ятники стають набагато скромніше в розмірах і прикрасах, чим колись.

Історія образотворчого мистецтва. Посилання на www.nitpa.org - «Всесвітня спадщина літератури, історії, живопису» вітається.